Том 9 - Леся Українка

українець і що місцем утворення її була не Україна.

Згадаймо мову віршів Сковороди. І зіставляючи те, що руського варіанта не найдено, з фактом дуже широкого розповсюдження її на Україні, особливо з фактом великої її популярності в Галичині, сливе закритій досі від

1 В інших вар. «книжечку». Ця деталь найбільше свідчить за зв’язком пісні з показаними Драгомановим балканськими і західноєвропейськими творами, де фігурують документи.

впливу дійсно руської пісні, можна не згоджуватися з Драгомановим у тім, що руський первовзір її мусив бути. Проте, чим маємо з’ясувати, що, власне, у цій баладі є нахил до русизмів?

Досі, здається, не було спроб притягти музичну сторону укр. нар. пісень до досліду їх генези і міграції. Мені здається, що в данім разі мелодія може дати підставу для певніших здогадів, ніж сама літературна сторона. Всі відомі мелодії (21) цієї балади про кровосумішку мають характер, спільний межи собою і разом з тим чужий для дійсно руської старинної епічної пісні,— а саме характер бравурно-солдатський. Не треба змішувати впливу дійсно російської народної пісні на українську з впливом солдатської пісні, бо солдатську пісню не можна вважати за розділ, складову частину спеціально руської народної творчості. В утворенні солдатського жанру в Росії українці без сумніву брали значну участь. Ще до заведення українців у склад російської армії почалося їх сполування з руськими, власне, у вояцькім житті (спільні походи в Крим і т. д.). В пізніші часи, як у російську армію був уведений західноєвропейський марш, а далі почали складатися маршові пісні, український елемент армії, певно, виявився більш підготованим до утворення відповідного репертуару, бо укр. народна пісня далеко давніше, ніж руська, підлягла впливу західноєвропейських «квадратних» ритмів. Тож сьогочасна солдатська пісня становить для укр. нар. музики в значній мірі не руський вплив, а власну, хоча й негативну еволюцію. Виходячи з солдатського характеру всіх відомих мелодій цієї балади, можна виставити два здогади щодо літературної її історії: 1) пісня була зложена людиною, яка нале

жала до солдатського осередку або була під впливом його, мішаною мовою; фінал, згідно з характером мелодії, первісно мав бути більш енергічний, як у тих варіантах, де «молодець», «донець», «запорожець» глузує з матері, проклинає її, навіть убиває сестру; в дальшій історії пісні вона, розпросторюючись поміж жіноцтвом, могла навіть очищатися щодо мови, в центрі її літературної вартості ставав не фінал, який робився блідим, невиразним, а момент розлуки матері з дітьми; звертання матері до природи дає основу для розмаїтих більш або менш вдатних варіацій (напр., у Гнєдича, № 961: «І ти, густа осока, дай дітям молока» і т. п.) і стає тим місцем пісні, на якому найбільш ішла її індивідуалізація, розробка і збагачення. 2) Пісня зразу була зложена чистою укр. мовою, в гарній літературній формі, приблизно, як у поданій вище реконструкції, але через те, що до неї було дібрано зразу солдатської мелодії, вона, власне, через мелодію при своїм розповсюдженні викликала у кождого асоціацію з солдатським стилем в його цілості, отже, і в літературній стороні; через цю асоціацію кож-дий, хто переймав і, як ведеться в народі, переробляв її по-своєму, вносив в неї ті або інші русизми, бо не міг собі уявити без них солдатської пісні, і, таким чином, індивідуалізація і життєвий процес пісні виразився в її псуванні. Інтересно дослідити, як новітня маршова мелодія цієї балади подіяла на іншу баладу про шлюб брата з сестрою, яка в старших варіантах починається словами: «Мандрувало пахоля з Києва до Львова» (Гол.,

1 В інших варіантах — королевич; у Waclaw’a z Oleska (399, 492 і 496) — Івасепько.

II, ст. 577). У мене є старинна дійсно баладна поважна мелодія її з Бердичівського повіту, але та мелодія, очевидно, витиснена цією бравурною, а під впливом нової мелодії початкова поважна строфа відпала (Людк., № 334—* 336), або змінилася на бравурну (ibid., № 349), або на зовсім чужорідну для тої балади (Лис., II, № 18). Для досліду гепези пісні її необхідно порівняти до № 276, ст. 410, і № 4, ст. 485 у W. z Oleska.

Ой приснився Іванюші та й сон дивнейкий, що вилетів з-під ручейки сокіл яснейкий.

З-під лівої, з-під білої — раба 1 зозуля,— ой десь моя Ганнусейка нездоровая!

Приїжджає Іванюша попід ворота:

— Вийди, вийди, Ганнусейко, сама молода!

Ой не вийшла Ганнусейка, тільки вийшла свість та винесла Іванюші невеселу вість:

— Ганнусейка опівночі сина привела, а вдосвіта Ганнусейка богу дух дала.

Ой увійшов Іванюша в нову світлицю,— лежить його Ганнусейка на всю скамницю.

Див.: М. Драгоманов. Отголосок рыцарской поэзии в русских нар. песнях. Песни о Королевиче. Записки юго-западного отдела имп. Русского геогр. общества, т. II. К., 1874; український переклад сього реферату — в виданні: Розвідки М. Драгоманова про укр. нар. словесність і письменство, т. І. Львів, 1899, ст. 66—87. Пізніша студія з оглядом західноєвропейських і слов’янських паралелей: Жданов. Песни о князе Михайле.— «Живая старина», 1890 р, в. І—II. Паралелі з подібною мелодією: Конощен-ко, І, № 19. З іншими мелодіями: Kolberg. Pokucie, II, № 41 і 42; Wolyn, № 543; Іван Колесса, ст. 298; без нот — Костомаров (в зб. Мордовця), № 20, ст. 212; Явор-ницький, № 778 і 779; Бессараба, Херс, № 410.

Ой чиє ж то поле, широкі загони?

Оце ж того козаченька, що чорнії брови. (2)

Ой чиї ж то воли по горі ходили?

Оце ж того козаченька, що ми втрьох любили. (2)

Одная любила,— хороше водила, а другая прикохала,— білу постіль слала. (2)

Друга прикохала,— білу постіль слала, а третяя, чорнявая, чари наливала. (2)

Летіла зозуля через сад, куючи, надибала козаченька, з вечорниць ідучи. (2)

— Ой іди, козаче, вернися додому,

ой сядь собі в кінці стола, не кажись нікому. (2)

Як прийшов додому, не сказав нікому,

та й сів собі конець стола, підперся рукою. (2)

Його