Том 9 - Леся Українка

— Ой то ж моя дитинонька словця не

промовить! (2)

Як прийшов товариш просити орати:

— Ой не можу, товаришу, головки підняти. (2)

Як прийшов товариш просити косити,

— Нездужаю, товаришу, головки зносити. (2)

Не тре, товаришу, і сіна копиці, наробили мені лиха пізні вечорниці. (2)

Не тре мені сіна, не треба нітрошки, тільки треба сажень землі і чотири дошки! (2)

В варіанті з Чарукова, Луцького повіту, 8-й вірш так: Третя полюбила та й чари варила.

Віршів 9—16 і 21—24 нема. Закінчення таке:

Ой як прийшла мати та й стала питати:

— Чи не треба, синку, ворожки шукати?

— Ой не треба, мати, ворожки шукати, тільки треба, мати, труну будувати.

Паралелі: з близькою мелодією — JL Малашкип.

50 укр. пісень. К., 1900, № 25. З іншими мелодіями — Kolberg. Chelmskie, II, № 10; Бігдай, № 180; Лисенко, III, № 18, хор. XII, № 3; Конощенко, І, № 48; II, № 37. Без нот: Чуб., V, ст. 936, N° 5; Сакович. Песни окр. с. Мо-лодова, Кобринск. у.— «Живая старина», 1890, II, ст. 144; Яворницький, № 283; Гнєдич, № 613. Строфи 2—4 у Теодоровича, V, ст. 387 — весільна пісня (з Ковельського пов.).

Прийшов Яким до вдовойки: — Помагай-бі,

серце!

Вона йому одказує: — Забий жінку перше!

— Не можу я, бідна вдово, милої забити, моя мила молодейка буде голосити.

— Закрий комин, закрий двері, аби загоріла, набий її в головойку,— скажуть, що вдуріла.

Прийшов Яким додомойку та й став жінку

бити,—

його жінка молодейка стала голосити.

— Не жалуєш, Якимойку, мене, молодої, то пожалуй, Якимойку, дитини малої!

Сусідойки, голубойки, дайте неньці знати, нехай іде свою дочку на смерть наряджати.

— Ой що ж бо ти, моя доню, що ти завинила, що ти свою білу постіль так крівлею змила?

— Як не знаю, моя мамо, пащо мня родила, так не знаю, моя мамо, що я завинила.

Друга строфа, забута Лесею, доповнена мною з ваг ріанта, записаного в Острозі в 50-х роках XIX віку Опа-насом Марковичем. Див.: М. Драгоманов. Фатальная вдова. Уголовно-психологическая тема в укр. нар. песне.— «Киевская старина», 1888, XII (підпис: К. П.). Укр. переклад в «Розвідках М. Драгоманова про укр. нар. словесність», т. II. Львів, 1900. Паралелі: з іншою мелодією — Конощенко, І, № 32; без нот — Грінченко, III, № 651; у Грінченка показані паралелі з інших видань; крім тих — Kolberg. Pokucie, II, № 313; Z. D. Mat etnogr. z okolic Pliskowa.— Zb. wiad., VIII, 133; Шухевич. Гу-цулыцина, III, ст. 237, № 47; Яворницький, № 287; Бес-сараба. Мат. для етногр. Херсонской губ., № 361; Гнєдич, № 673; Головацышй, III, ч. І, ст. 20, № 8; Waclaw z Oleska, ст. 486, № 6.

Ой росла я, росла, як у бору сосна, ой оддала мене мати та й за недоростка. (2)

А я ж того недоростка зроду не любила, по чотири неділеньки з ним не говорила. (2)

На п’ятую неділеньку стала говорити, стала свого недоростка вірненько любити. (2)

— Ой запрягай, недоростку, коня вороного, поїдемо у гостину до батенька мого. (2)

Ой їхали поле, їхали другеє,

на третьому полі стали спочивати. (2)

На третьому полі стали спочивати, ой стала я недоростка назад завертати: (2)

— Ой вернися, недоростку, вернися додому,

Як не вернешся додому,— прив’яжу у бору. (2) Прив’язала недоростка при високій сосні, сама сіла поїхала до татойка в гості. (2)

Гостила я неділеньку, гостила другую,

на третюю неділеньку їхала додому. (2)

^ На третюю неділеньку їхала додому:

— Ой десь же мій недоросток прив’язаний в бору. (2) Ой чи ти спиш, недоростку, чи спиш, чи дрімаєш, чи ти мене, молодую, з гостей дожидаєш? (2)

— Ой не сплю я, моя мила, не сплю, не дрімаю, тільки тебе, молодую, з гостей дожидаю. (2)

Ой дай мені, моя мила, води напитися!

— Не дам, не дам, недоростку, будеш хвалитися. (2)

— Ой не буду, моя мила, їй-богу, не буду, доки заїду додому, то й про все забуду. (2)

Ой приїхав недоросток, на поріг звалився:

— Ой так же я в свого тестя горілки напився. (2)

— Ой чого ж ти, мій синочку, на личку білейкий? Ой десь же ти в свого тестя та й дуже п’янейкий. (2)

— Ой не був я в свого тестя, не був і пе буду, ой я ж теї гостинойки повік не забуду. (2)

Інші мелодії: Ходоровський, № 12; Демуцький, № 98 і 99. Парал. тексти без нот: Чуб, V, № 255, ст. 659; Явор-ницький, № 329—333; Омельченко. Млр. и, собр. в окр. г. Павловска, XV; Новицький в Сб. Харьк. ист.-фил. общ,

VI, ст. 153; Гнєдич, № 618.

Ой у Луцьку, славнім місті, капелія грає, молодая Бондарівна цілу ніч гуляє. (2)

Ой казали-говорили старенькії люде:

— Ой не гуляй, Бондарівно, лихо тобі буде. (2)

— Хоч я ходжу, хоч гуляю до свеї охоти, таки ж бо я не втеряю дівоцької цноти. (2)

Був в ту пору пан Каньовський в Луцьку на охоті, довідавсь о Бондарівні і о її цноті. (2)

Гей, як крикнув пан Каньовський: — Давайте

сідельце,

там гуляє Бондарівна, кипить моє серце! (2)

Ой то звелів пан Каньовський музиці заграти, а сам узяв Бондарівну та й став обіймати. (2)

Молодая Бондарівна жартів не приймала, як одвела білу ручку та й у писок дала. (2)

Ой казали-говорили старенькії люде:

— Тікай, тікай, Бондарівно, біда тобі буде! (2)

Утікала Бондарівна помежи крамами, а за нею три жовніри з голими шаблями. (2)

Ой догнали Бондарівну на новому мості:

— Ой вернися, Бондарівно, просить пан у гості. (2)

— Чи