Том 9 - Леся Українка

— Ой як же нам та й, батюшко, до церкви ходити,— ой з неділі до неділі гонять молотити.

* *

*

Ой летіла зозуленька, летячи кувала, як панщина-даремщина з села утікала.

Утікала панщинонька, аж гори тряслися, а за нею вражі ляшки: «Панщино, вернися!»

— Не вернуся, не вернуся, бо нема до чого, було мене шанувати, як здоров’я свого.

Нагонили панщинойки на кленовім мості:

— Ой вернися, панщинойко, просить пан у гості!

— Не вернуся, не вернуся, бо нема до чого, тепер мене позивайте до миру божого.

Був пан вельможний, був пан вельможний, хтів хлопа

набити,

тепер іде, гроші несе, ще й просить робити.

Цю мелодію твердіше, ніж Леся, знав її брат Михайло Косач, від нього я й записав. У Кольберга, Wolyn, під № 387 варіант цеї мелодії до інших слів, а під № 455-» варіант тексту — до іншої мелодії; інша мелодія теж у Демуцького, Нар. у. пісні в Київщині. К., 1905, № 28. В поданім тут варіанті народ злучив дві різні пісні -= про тягар панщини і про її знесення. Що ті дві часті зложені не одночасно, знати по тому, що варіант першой часті маємо в збірнику Лукашевича, виданім 1836 року, коли друга частина ще не могла існувати. Студії про ці пісні: М. Драгоманов. Нові українські пісні про громадські справи. Geneve, 1881 p., І ч., ст. 25 і 26; II ч., ст. 54. Його ж. Укр. пісні про волю селян.— «Киевская старина», 1887, III і IV, підпис: М. Кузьмичевский, укр. переклад в виданні: Розвідки М. Драгоманова про укр. нар. словесність і письменство, т. II. Льв., 1900, ст. 62—63; його ж. Політико-соціальні думки в нових піснях у. народу (Розвідки, т. III. Льв., 1906, ст. 72 і 84—89); Костомаров. Последние годы Речи Посполитой, ст. 868—869. Па-рал. тексти: Дешко. Нар. песни, пословицы и поговорки Угорской Руси, № 1 (Записки имп. русск. географ, общ. по отделу этнографии, т. І. С.-Петерб., 1867); Головаць-кий, III, ч. 1, ст. 205—212, № 75—77; Зап. юго-зап. отд. имп. русск. геогр. общ., т. І. К., 1874, отд. 2, ст. 53—62; Де Воллан. Угро-русск. нар. п.— Зап. и. р. геогр. о-ва по отд. этнографии, т. XIII, ст. 159. Popowski. Piesni ludu ruskiego ze wsi Zalewanszczyzny.— Zb. wiad. do antropol. kr., VIII, № 74; Сакович. Песни кр. c. Молодова Гродн. губ. Кобринск. у.— «Живая старина», 1890, II, ст. 144, № 22; Із народної пам’яті про панщину.— Етногр. зб. Наук. тов. ім. Шевченка, V, ст. 24; Д-р Раймунд Кайндль. Фольклорні матеріали, ibid., ст. 142; Довнар-Запольс-кий. Песни пинчуков, № 560; Грінченко, III, № 1468, 1477 і 1478.

Ой у полю вогонь горить, (2) коло вогню козак сидить, шабелькою вогонь креше, терниною розпаляє,

терниною розпаляє, рани свої засипає.

— Рани ж мої стрелянії, ой які ж ви болянії!..

І^ад ним коник зажурився, по коліна в землю вбився.

— Не стій, коню, надо мною, бі;::и, коню, дорогою,

біжи, коню, дорогою, битим шляхом-долиною.

Як прибіжиш під батьків двір, то стань, коню, як маків цвіт.

Батько вийде — розсідлає, мати вийде — розпитає:

— Ой коню мій білогривий,

а де ж, коню, твій пан милий?

— Не плач, нене, не журися, бо вже ж твій син оженився.

А взяв жінку паняночку —

в чистім полю могилочку.

А взяв жінку подолянку — в чистім полю жовту ямку.

Див.: Ів. Франко. Студії над укр. нар. піснями.^- Зап. наук. тов. ім. Шевченка у Львові за 1907 p., II, ст. 49 і далі. Парал. тексти з іншими мелодіями: Kolberg. Wolyn, № 486—488; Лисенко, IV, № 10; Коціпінський, № 71 (текст пристосований до Нечая); Конощенко, II, № 28— 30; Ф. Колесса. Мелодії укр. нар. дум, серія II, Львів, 1913, додаток, ст. 12—14. Без нот: Максимович. Укр. н. п. Москва, 1834, № 15—17, ст. 152 і далі; Гатцук. Ужинок рідного поля. Москва, 1857, ст. 253; Малор. литер. сб. Мордовцева. Саратов, 1859, № 44; Закревский. Старосвет-ский бандуриста. Москва, 1860, № 65, ст. 52; Гильте-брандт, LXI (з Білостоцького пов.); Головацький, І, 97 і 99; II, ст. 592, № 27; ч. III, ст. 45, № 4; Антонович і Драгоманов. Ист. п. малор. нар., І, ст. 270; Kolberg. Pokucie, II, № 413 і 414; Chelmskie, II, № 2; Сумцов. Нар. песни о смерти солдата.— Этногр. обозрение за 1893 p., т. XVI і XVIII; Новицький. Малор. песни, пре-имущественно исторические.— Сб. Харьк. ист.-филол. общ., т. VI, 1894, ст. 136; Грінченко, III, № 1465 (там показані варіанти з Чуб.); Яворницький, № 746 і 802 (пор.

текст № 765 і 766); Бессараба. Мат. для этногр. Херс. губ., № 457; Гнєдич, № 740, 907; Wactaw z Oleska, 422, № 293, 488, № 8.

В Житомирі, славнім місті, побиті колочки,— а вже з наших славних хлопців здійняли

сорочки.

Материнські поздіймали, московські побрали, гірко стали, заплакали, родину згадали.

— Чи ми в бога заслужили, чи в свеї громади, що нас, хлопців молодейких, забито в кайдани?

Перший вірш цеї пісні служить вступом до різних пісень: історичних (див.: М. Драгоманов. Політичні пісні українського народу, ч. I. Geneve, 1883, на стор. 31— віднесена Драгомановим до 1709—1730 pp., на ст. 77, передрукована з книги П. Головинського «Слободские ка-зачьи полки», СПб., 1864, ст. 162, віднесена до робіт на лінії 1716—1735 pp.) і чумацьких (ibid., ч. II, ст. 83). Пор.: Житецький, ст. 305.

Єсть на небі дві зірниці,— ото ж мої брат-сестриці, гей! Ото ж мої брат-сестриці.

бсть у полі дві гармати,— ото ж мої отець-мати, гей! Ото ж мої отець-мати!

Ти, мати моя, гей!

Не жалуй мене, як возьмуть мене, гей! у рекрутойки.

Як возьмуть мене, гей! у рекрутойки, острижуть, оббриють, гей! русі кудройки.

Увага. Фонетичних особливостей (як от групи «ойк» і «ейк» замість «оньк» і «еньк» в Колодяжнім, тверде «р» і т. п.) Леся не завжди додержувала, передаючи піспі. Збірник видається з огляду на музичну і поетичну вартість уміщених у ньому пісень і матеріалом для фонологічних студій бути не може. На такому принципі,