Том 9 - Леся Українка

Кума кума, кума кума, кума кума частує, а кум кумі таляр битий готує

— Кумцю моя, любцю моя,

хто б тебе в куми взяв, якби не я?

— Був би такий — меду купив,

він би мене, молодую, в куми запросив.

Пор.: Шейн. Белор. песни, № 6 і 10 (текст).

Вишні-черешні розвиваються, синє озеро розливається 28.

Через тин вишня похилилася, кума з кумою посварилася:

— Тобі яблучко, мені грушечка,-^ не сварімося, кумо-душечко!

Тобі яблучко, мені зернятко,-^ не сварімося, кумо-серденько!

Текст, пор.: Шейн, Белор. п., № 5 і 23. Інші хрестинні пісні у Теодоровича, Волынь, V, ст. 389.

Зближені мелодії: Karol Lipinski. Muzyka do piesni pol-skich і ruskich ludu galicyjskiego, zebranych і wydanych przez Waclawa z Oleska. Lwow, 1833, № 159 (передрукована у Коціпінського під № 90); Коціпінський, № 61 (Про Саву Чалого); Рубець, 100 у. н. п., № 89 (Про Саву Чалого), № 27 (про Нечая). Інші мелодії пісні про Не-чая: Лисенко, III, № 2; IV, № 1; Сокальський. Малор. и белор. песни, № 25; Роздольський — Людкевич, № 612 і 971. Тексти: Антонович і Драгоманов. Исторические песни малорусского народа. К., 1874, т. II, № 12; В. До-маницький. Песни о Нечае.— «Киевская старина», 1905,

ПІСНІ ІСТОРИЧНІ, КОЗАЦЬКІ, РЕКРУТСЬКІ

І, 66—88; 2. Pauli, І, ст. 141 — 148; Сборник материалов для описання местностей и племен Кавказа, вып. 4, № 8, ст. 80.

Варіанти мелодії: Рубець, 216 н. у. н., № 62 (= його ж 100 у. н. п., № 8), № 63 і 64; Ів. Колесса, ст. 136 (до інших слів); Філ. Колесса. Наша дума, II, № 2; Е. Динева. Опыт записи фонографом укр. нар. песен.— Труды Московской музыкально-этнографической комиссии, со-стоящей при этногр. отделе имп. общества любителей есте-ствознания, антропологии и этнографии, т. І. Москва, 1906, № 4; Роздольський — Людкевич, № 775—778 (про Морозенка), 429—434, 437, 1003—1007 (до інших слів) ; О. Ні-жанківський. Укр.-р. співаник. Львів, 1907; Лисенко. II дес. хор. пісень, № 2; XI дес., № 1, і Збірка для учнів, ст. 41; Записи Ф. Колесси і Нижанківського різняться межи собою, хоча зроблені зо співу тої самої особи. Геть інші мелодії: Коціпінський, № 91; М. Сперанский. Южно-русская песня и современные ее носители. По поводу бандуриста Т. Пархоменка.— Сборник Нежинского ист.-филолог. общества, т. V, ст. 179 (новоутворена, див. ст. 137—139 розвідки Сперанського). Тексти: Лукашевич,

І, ст. 28; Костомаров. Нар. песни, собранные в зап. части Волынской губ. (Малор. литературный сборник Мордов-цева_^Саратов, 1859), № 9, ст. 193; Грінченко. Этн. мат., III, № 1418; Довнар-Запольский. Песни пинчуков,

№ 440; Яворницкий, № 724 (у Грінченка і Яворницького показані паралелі з інших видань); Гнєдич, № 768.

Ой на морі на синьому два лебеді б’ються...

Вже ж на тебе, гарний хлопче, кайдани куються. (2)

Ой куйтеся, не куйтеся — мої не будете, прийде така час-година — сами опадете. (2)

Сидить хлопець у неволі, сорочку латає, ніхто ж його не спитає, бо роду не має. (2)

— Прибудь, прибудь, родинонько, буде мені свято, бо то ж мене, родинонько, безневинно взято. (2)

Безневинно, моя мамо, безневинно, тату, дали мені сіру свиту, рештантськую шапку. (2)

, Єсть то уривок пісні, якої варіанти (без нот) наведені в книзі М. Драгоманова «Політичні пісні укр. народу», Geneve, 1885 p., № VIII, ст. 75—91. За Драгомановим найдавніші варіанти цеї пісні стосуються до олешківських запорожців-затяжців (після першого зруйнування Січі, 1709—1732 p.), потім це стала гайдамацька пісня; після 1775 року це стала пісня про січовика, турецького під-

даного, що попався до чорноморців; нарешті = про рекрута (Політичні пісні, І, ст. 119, 121). По розгляді варіантів, наведених у Драгоманова, тема пісні виходить так:

Уродився козаченько, уродився-вдався, а у степу при дорозі в неволю попався.

Як узяли в неволеньку,— забили в кайдани, як забили у кайдани,— ведуть перед пани.

Як привели перед пани, кайдани опали.

Ударились вражі пани об поли руками:

— Десь у тебе, козаченьку, отець-мати жива, а що тобі, молодому, фортуна служила.

— Ой хоч жива, хоч не жива,— у бога просила, ой тим мені, молодому, фортуна служила.

У Конощенка, II, № 75, є варіант з нотами, але мелодія не має нічого спільного з цією ані з дальшою (№ 88). Парал. текст іще у Яворницького, № 716.

Летить ворон з чужих сторон та й летячи кряче, сидить хлопець у неволі та й жалібно плаче.

Сидить хлопець у неволі, сорочку латає, крізь ришотку поглядає,— десь родину має.

= Ой маю я родиноньку далеко од мене,—' ой чую я через люди — зрікається мене.

Ой ти, моя родинонько, не зрікайся мене, продай воли, продай коні та й викуп же мене!

— Ой жаль мені, мій синоньку, худоби збувати, як заробив, як заслужив, так мусиш ’дбувати.

Ой на воді два лебеді, вони вбадва 1 б’ються.

Десь на мене, молодого, кайдани куються.

Ой куйтеся, не куйтеся, я вас не боюся, прийде така час-година, сами розкуються.

Стоїть явір над водою, на воду схилився...

Ой вже ж бо я, молоденький, од роду одбився.

Ой одбився, моя мати, ой одбився, татку, дали мені сіру свиту й сумашедшу шапку.

Дали ж мені сіру свиту — то мушу носити...

Дали шапку сумашедшу — гірко мні тут жити!

Пісня стоїть у генетичному зв’язку з попередньою, через те уміщена в сім розділі.

Була Польща, була Польща, а тепер Росія,— не заступить син за батька, а батько за сина.

Пішов батько із сохою, а син із косою, пішла мати на лан жати в неділю з дочкою.

Ой гріх, мати, ой гріх, мати, у неділю жати!

— Не гріх, доню, не гріх, доню, не я встановила.

Не гріх, доню, не гріх, доню, не я встановила,

то панщина-даремщина все те наробила.

Ой ходить піп по церковці, книжечку читає:

— Ой що ж бо то за страх божий, що людей