Українська література » Поезія » Вибрані твори в двох томах. Том 1 - Володимир Миколайович Сосюра

Вибрані твори в двох томах. Том 1 - Володимир Миколайович Сосюра

Читаємо онлайн Вибрані твори в двох томах. Том 1 - Володимир Миколайович Сосюра
м’ні, і мріє далечінь...

А думка все летить, немов на острів Яву, і гострить об граніт свої пісні-мечі.

Кавказе дальній мій! Твої багряні груди так близько зором п’ю і чую дзвони хвиль. Смуглява дітвора. Поважно йдуть верблюди, й доносять голоси дзвіночки біля ший.

Там високо сніги, і в огневій синяві задумались орли, а тут цвіте мигдаль...

Руїна давня ось, і голосом гугнявим співає муедзин, мов молиться на даль.

Задуманий аул, немов гніздо орлине в зеленій вишині під золотим серпом, мов хто на схід лицем побожно на коліна упав і нахиливсь аж до землі чолом.

Я знову, знову там, де міста силуети вирізьбились на тлі вечірньої зорі, де холодом блистять салдацькії багнети і розкидає хтось на небі янтарі.

І в пам’яті вокзал, де люди сонним роєм хвилюються й шумлять, мов море в далині, співає щось сумне татарка під чадрою, й од того вся вона така близька мені.

Мов на екрані, там із криги гобелени, і в тумані встають Мінгрелії1 лани, — то на вікні мороз, і аромат вербени здається не таким солодким і міцним.

Кавказе дальній мій! Ти знов в моїй уяві. Так близько гори м’ні, і мріє далечінь...

А думка все летить, немов на острів Яву, і гострить об граніт свої пісні-мечі.

1923

* * *

Осінній вітер з Туркестану.

У тебе зірка над чолом і очі од кохання в’януть...

Я цілував твою шинелю й обмотки, білі од води...

А вітер, п’яний і веселий, шпурляв в лице нам пил і дим...

Осінній вітер з Туркестану.

У тебе зірка над чолом і очі од кохання в’януть.

1923

Од трамваїв синє-синє місто, золоті од ліхтарів сніги.

Хто прийшов із геніальним хистом і зробив це розчерком руки?..

Хто чорнявим електричним дротом синій килим неба пронизав, що пливе в далеку Третю Роту і сумний вертається назад.

Місто взяло в ромби і квадрати всі думки, всі пориви мої.

Це ж мені заковано стогнати у його засніженій груді...

Це ж мені дитиною малою заглядать у чорні казани і об мури битись головою, розбивать печаль мою об них.

Ой, у парку снігові намети, там проводять ночі пацани.

Тільки вітер знає їх секрети, тільки вітер і холодні сни...

Я не знаю, хто кого морочить, але я б нагана знову взяв і стріляв би в кожні жирні очі, в кожну шляпку і в манто стріляв...

Але ні. їх другим треба взяти.

І синіє невблаганно сніг...

Місто взяло в ромби і квадрати всі думки, всі пориви мої.

Одлетіла луна, дальній крок занімів.

Я одна, я одна серед чорних полів.

Чорне небо вгорі, чорні далі кругом. Близько хата, мов гриб, я до неї — бігом.

Під копитом коня сніг дзвенить, як огонь. Варить ненька моя золотий самогон.

Сяду я та й нап’юсь, буду спомини звать, буду юність мою я слізьми виливать.

За вікном, на снігу, замітає сліди.

Десь кричить: гу-гу-гу-у!.. і по рейках летить;

виглядає шолом, і шаблюка дзвенить.

На снігу, за вікном, замітає сліди.

[1923]

МИНУЛЕ

Летить огонь, свистить огонь: тюгу-тюгу-тюгу!..

І броньовик через нього, подібний утюгу.

Матроси в куртках шкіряних там з-за борта глядять.

І кулемети коло них, і ти, любов моя.

Маненька і струнка нога і золото очей, блистить за поясом наган, бінокль через плече.

Мене звеліла розстрілять, — я — білий офіцер.

Куточків губ не цілувать, не цілувать тепер.

Летить огонь, свистить огонь: тюгу-тюгу-тюгу!..

1 броньовик через нього, подібний утюгу.

[1923]

Не зустрінусь у полі я з вечором, не нарву я шипшини Донбасу, я зорі на смуглявії плечі на стерні не дивився ше й разу.

Простягаю до неї руки, золоті цілую сандалії, кам’янію над глумом і брудом і молюсь на заковані далі.

Шелестіли, хиталися віти на янтарному теплому фоні...

Це минуле... мов зоряне сито, мов комар золотий на долоні.

Я ходжу в європейськім убранні, як і завжди, такий ніяковий.

Але тепло дзвенять од кохання мої жили солодкою кров’ю...

Але серце у мене козаче, — і нагадує кожна корова те село, де я перше побачив горобця і зорю малинову.

І тоді піднімаються брови, руки тягнуться в небо до болю... Тільки жалко, що кожна корова жестяна і висить наді мною...

А над містом не хмари, не вата, а над містом задимлені ранки...

І так тепло мені відчувати, що дружина у мене — селянка.

1923

* * *

В синє вікно виглядаю.

В небі акації шум...

Тільки і сам я не знаю, чому один я сиджу.

Тільки і сам я не знаю, чому на фоні яснім твій силует не буває рідним і милим мені.

Темні, здивовані очі і малинові слова...

Щоки гарячі лоскоче темна холодна трава.

Тільки на хмари, на небо виллю і жаль, і жагу... Більше не тягнуть до себе темні метелики губ.

В місяці, в вітрі, у дзвоні і в ароматі алей місто в залізні долоні кличе і тягне мене...

Що ж. Не любив я нікого. Може, здавалось мені, що розігнались дороги в очі твої золоті...

Знаю, для мене хвилина — ціле для тебе життя.

Місяць крізь віти ялини руки до мене простяг...

1923

* * *

Коли місяць на цвинтарі бродить, так убого і тепло мені...

І думок золоті хороводи знов встають, невимовно ясні...

І тоді я крізь листя, крізь віти за світами далекими мчу — комашинкою в небі дзвеніти, по-інакшому землю почуть...

І здається: такий я маленький божевільно кружусь унизу...

Але серце непевно теленькне, — і на цвинтарі знов я сиджу.

Тільки трохи ніяково й дивно, що на місці хрести, дерева; й на граніті дзвенять переливно золоті од проміння слова...

В моїх дум золоті хороводи закував я і муки, і гнів.

Тільки місяць на цвинтарі бродить, виглядає з-за ґрат і вінків...

1923

Може, ми й не друзі?.. На твоє: “Прощай...” нахилився в тузі, облітає гай —

синій, синій, синій... Тінь... день... сум...

Це листи осінні на твою красу.

Де летить широко в небо димний жах, там біжать дороги, вулиці біжать...

Вулиці горбаті, на стіні плакат, а на тім плакаті чорная рука.

Ну, а під рукою літери, як кров, не дають покою, кличуть знов і знов...

Одірву я руки, губи одірву, — тільки серце стуком падає в траву...

Може, ми й не друзі?.. На твоє: “Прощай...” нахилився в тузі, облітає гай —

синій, синій, синій... Тінь...

Відгуки про книгу Вибрані твори в двох томах. Том 1 - Володимир Миколайович Сосюра (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: