Том 9 - Леся Українка

чи вона в вас хліб-сіль переїла?

Чи вона при старости літ де вона вас осудила?

А старший брат те зачуває, до утрені божественної одхожає, утреню божественну вислухає, до господи прибуває, до братів словами промовляє:

— Братіки рідненькі, голубоньки

сивенькі,

нуте думати-гадати, як би ж нам стару

матір у свій дом обіськати,— став же нас господь видимо карати, став у полі і в домі хліба-солі вменчати, і не стало без старої матері порядків у нас доставати.

То не орли заклектали,

як три вдовиченьки старої матері

шукали та питали, а скоро в третім дворі напитали, у хату вхожали, словами промовляли, сльозами обливали,

неньку стареньку прохали та й благали:

— Ей, мати старая, іди в свій дом

проживати, будем тебе хлібом-сіллю годувати, будем свої маленькі дітки спиняти, будем тебе штити-шанувати-поважати.

А та вдова те зачуває, словами промовляє, сльозами обливає:

— Ой сини ж мої, сини, три, як ясниї, гласниї соколи, ой не так то отцівську-материну молитву упросити,

як її розгнівити.

Ваша душа отнині і довіку

гріхов (sic) не одкупиться, очі мої на вас не зоглянуться.

Як то вдова кляла-проклинала, а ще ж подумала й погадала, зо дна моря винімала, од великих гріхів душу відкупляла, до царствія небесного преводжала.

Ой которий чоловік отцівську-материну

молитву

штить-шанує-поважає, то отцівська-материна молитва зо дна моря винімає,

од великих гріхов відкупляє, до царствія небесного нриводжає. Нам годиться тес спом’ятати, за которими молитвами стали

ми хліба-солі поживати. Дай же, боже, миру царському, народу християнському, од сьогодні всім на здравіє, на многая лєта, многая лєта!

Ой у сьвату неділю (sicj то ж не сива зозуля закувала, пі дробная (sic) пташка

в саду щебетала, як сестра до брата з чужої сторони у далекії городи листи писала, поклон посилала, братіка рідненького, голубонька сивенького, у гості прохала:

— Братіку рідненький,

голубоньку сивенький,

прибудь до мене,

одвідай мене,

бездолную (sic),

й безродную,

й безплеменную

на чужій чужині,

при нещасній моїй хуртовині;

чи я живу,

чи я проживаю,

чи я на чужій чужині

більшеє горювання собі принімаю.

Що я па чужій чужині завдовіла,

з маленькими дітками осиротіла.

Як-то, братіку, тяжко та важко

бездолній, безплеменній

на чужій чужині

жити-проживати,

то так-то, братіку, тяжко та важко

не по силі

чоловікові

із сирої землі

важкий камінь підняти.

— Сестро моя рідненька, голубонько сивенька, рад би я до тебе

в гості прибувати,

то не знаю, де тебе шукати вже й мати. Ой що ти живеш за високими лісами, за бистрими ріками, за великими городами.

— Добре, братіку, учини, через високії ліси ясним соколом перелини, через бистріиї ріки

білим лебедоньком перепливи, через великіиї города сивим голубоньком перелини, мов моє серце тугу розважає (sic).

Ой як-то, братіку, тяжко та важко на сьватий день, на Великдень, альбо на которий празник роковий

молебний,

що люде до церкви йдуть,

як бджоли гудуть,

а з церкви йдуть,—

як мак процьвітає,—

пола з полою черкасця !,

брат з сестрою не прощайиця,

а плече с плечем торкає,—

один одного с празником поздоровляє,

на хліб, на сіль, на бенкет зазиває,

я ж стою, пребідна сиротина,

ніхто ж мене й не привитає,

альбо по отцеві, лібо по матері,

наче воно мене вже й не знає.

Ти ж і сам, брате, добре знаєш,

як у нашого отца (sic) лібо й у матері

було що пити або їсти,

тогда ні світ, ні тьма в хату вступали,

кумами, сватами, рідними братами

називали.

Як пришибла худа, нещаслива хуртовина, одреклась і вся названая родина.

Тоді нема ні кума, ні побратима, нікому в хату вступити, добрим здоров’ям навістити, ні с ким стати, на здоров’я іспитати, тільки піду я до сьватої церкви, до божого дому, богу помолюся, на сьватости подивлюся, то (ой) не раз, не два дробними (sic) сльозами обіллюся,—

(о) то ж у мене рідні отець і матуся. Вийду я з церкви, гляну — вгору високо, і в землю глибоко, і в чужу сторону до родини вже й далеко.

Дай же, боже, миру царському, народу християнському од сьогодні всім на здравия

і на многая лєта, многая лєта!

Нема в світі правди, правди не зиськати, тільки в світі правди, що рідпая мати.

Уже тепер правда сидить у темниці,

А щира неправда з панами в світлиці.

Уже ж тепер правда, уже ж вона вмерла, А щира неправда увесь світ зажерла.

Журилася попадя своєю бідою:

— Горе мені в світі жить, що піп з бородою.

Рефрен

Ох мені тяжко! Ох мені нудно!

Що піп з бородою, жить на світі трудно.

Просять мене на хрестини, просять мене сісти, Як погляну на бороду, не хочеться й їсти.

Ох мені тяжко...

Просять мене на весілля, просять мене пити, Подивлюся на бороду, аж не можу жити.

Ох мені тяжко...

ЗАПИСИ ПІСЕНЬ З ГОЛОСУ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

ЗАПИСИ МИКОЛИ ЛИСЕНКА

ЗАПИСИ КЛИ MEHTA КВІТКИ

Сі пісні переймала Леся Українка найбільше від люду свого рідного і коханого волинського краю в дитячі літа

і в ранній молодості. Деякі з них Леся знала від своєї матері. Олена Пчілка з любов’ю переносила в родинне життя кращі мелодії, які находила в народі.

Частина мелодій була списана мною з голосу Лесі 1899 і 1900 року в Гадячому і в Києві, а частина — 1907

і 1908 року в Балаклаві і Ялті. Деякі тексти записала Леся і її брат Михайло Косач коло 1890 року безпосередньо від волинських селянок і селян, але більшу часть Леся держала в пам’яті ввесь свій вік і продиктувала мені в кінці мая і початку червня 1913 року в Кутаїсі.

Зовсім малою, либонь, п’ятилітньою дитиною запам’ятала Леся деякі весняні танкові пісні, тут уміщені, і то був несвідомий початок її чинності. За складанням свого збірника застала її остання смертельна стадія її хвороби. Вона диктувала сі тексти ще кілька днів після того, як покинула від знесилення свою- останню повість «Ек-баль-ганем». Отож її життєва праця, почавши з народної