Квітка кохання - Валентин Олександрович Кудрицький

чуми, Бо з-за тої насолоди Ми стаєм, як барани. 25.6.1992 р. ПРО БИЧА І ДЕРЖАВНОГО ДІЯЧА Думав, коли збудую дачу, То з міста зникну назавжди, Аби не бачить ту сволоту, Що творить стільки нам біди. Думав, не чутиму тих писків, Як засідає «демократ», Який вже всіх обдер до нитки, Бо так зручніше їм… кохать. Думав, втечу від магазинів, Де справжній рекет і розбій, І буду десь лежать на спині Серед гарнесеньких повій. Але коли я все це думав, Прийшло коша і муркотить, І в очі зирить, як людина, Худе, голодне і тремтить. Хотів Кота погодувати Та чим, як й сам три дні не їв? Отож й пішов кота вбивати, Бо друг від голоду вмирав. А потім сів собі і плачу, Підняв кістлявого бича, Яким з кота я вигнав душу, А тре’ було із діяча. 5.10.1992 р. СНІГ І СКРОНІ Коли я снігу не чекав, Він тут, як манна з неба, впав, Й по бороді, немов вогонь, Побіг до чуба і до скронь. 3.1.1992 р. ЯЗИК І ІНДИК Язик у жінки, ніби штик: Сказала слово – зник індик. 25.11.1994 р. СП'ЯНИ МЕНЕ, КОХАНА! Ти сп’яни мене, кохана, Поцілуночком сп’яни, І забудь ти про рум’яна, І пішли під ясени. Дай ти розуму рішучість, А хоробрість почуттям, І пішли у гай робити Те, що люди по ночам. Ти ж колись сама казала, Що життя – то всього мить, А тому кінчай лукавить І пішли ту мить ловить. Хай вино від теї миті Забурлить і закипить, Ой, як хочеться ще жити, Ой, як хочеться любить! 11.1.1992 р. БОЖА НАСОЛОДА Моє вже Сонце догоряє Веселим вогнищем подій, Але тебе душа бажає: – Ну ще хоч трішечки постій. Постій, бо ще не налюбився І душу не насолодив, Й на тебе ще не надивився, Хоч я на тебе і дививсь. Ти – моя вічна насолода, Бо всю красу, що Бог вам дав, Тисячоліттями збирав він, Щоб кожен з нас вас всіх кохав. 20.8.1992 р. НЕ СУДИЛОСЯ Ми з тобою довго зустрічались, Знало про це місто і село, Але ти дружиною не стала, Значить, нам не суджено було. 21.8.1992 р. «ЛЮДИНА» Як подивлюсь на те я рило, Що смокче цілі дні «чорнило», І поки все те не доп’є, Від пляшки хрін він відійде. Соплі розвісить, як ліани, Як у селі маленькі Зями, Тут же свої заслинить губи, Й питає вас: ти мене любиш? А от скажи, що він – тварина, Як він вам тут же: – Я – людина. 22.8.1992 р. ЗАПЛАКАЛА УКРАЇНА Заплакала Україна, Заридало небо, Ну а люди, ніби в трансі, Забули про себе. Їх і душать, їх і мучать, І голодом морять, А вони, мов навіженні, Все сіють та орють. Що могли від них відняти, Відняли до нитки, А вони ідуть, сміються, Ось.. цілуйте литки. Ну а ті, що сміливіші, Що позбулись ляку, Вже відверто показують Президентам с...ку. 16.6.1992 р. СВИНІ І ОЧІ СИНІ Знав одні я очі сині: Що не дай – їдять, як свині. Поки все, що є, не з’їсть, Не