Квітка кохання - Валентин Олександрович Кудрицький

Чуть бідніші – трохи вище, Де росли маслини. А як люди обробили Всі поля й долини, То Івану залишилось Те, що нижче спини. Подививсь Іван на небо, Скрізь, як в танку, глухо. Аж дивиться, чорт біжить, Посмішка по вуха. І до Йвана: – Не журись ти, Будуть й з нас ще люди, Сіять будемо у горах, Бо потоп в нас буде. То ж бери хутчіше плуг Й запрягай кобилу, І розоремо ми луг, Під майбутню ниву. Розорали полонину Високо у горах, І засіяв Йван тим житом, Що не з’їв за зиму. Як пішли дощі над полем, Мов небо прорвало, І що було нижче гір – Все повимокало. А коли прийшли жнива, То усім на диво Тільки в чорта із Іваном Поле уродило. Тож на другий рік всі люди Повалили в гори, Чорт же Йвану наказав Засівати доли. Бо у цьому році буде Рокова посуха, І звичайно, чоловік Чорта знов послухав. Звідки чорт те все міг знать, То вже таємниця, Все ж у Йвана уродили Жито і пшениця. А коли настав рік третій, Ні в кого й зернини, І всі просять зерна мірку, Йванку ж все до… спини. Бо чорт Йвану наказав Не давать нікому, То ж Іван всіх посилав До чорта додому. З цього часу й почали Люди чортихатися, Бо лишились без зерна, Чим же тут пишатися? Ось і третій рік настав – Чорту ж крик до спини Й сіять Йвану наказав Гори вже й долини. А коли зібрав хліба, Й де були копальні, Там почав він будувати У селі гуральні. А коли побудував Та нагнав горілки, Тут же Гриця погукав І налив дві мірки. Той, як випив, й носом в путь І гука дружину, Чорт і їй налив ковтнуть Ту гидоту синю. Ну а та своїх діток, Чорт і їм по чарці Тут же зразу, як проснулись, І Сашку, і Варці. Всі стрибали, як зайці, Ніби подуріли, Очі в кожного із них, Мов вогонь, горіли. Потім Йвану наказав Всіх людей збирати, Бо приїде батько-чорт Винахід приймати. А коли він всіх зібрав, Став їх частувати І в цей час, як всі набрались, Чорт прибув до хати. Хтось когось схопив за ніс, Хтось когось за вухо Й почали один одного Молотить щодуху. – Ти у мене жінку вкрав, – І вліпив під дихало. – А ти гроші не віддав... І пішло поїхало. -А ти межу перейшов, – Гриць Петра за душу І схопив його за шкірки, І звалив в калюжу. А коли всі напились, Чорт старий явився У той час, як вже останній У лайно звалився. Чорт постояв, подививсь Й сам собі не вірить: Один стогне, інший плаче Люди всі, як звірі. Й тут же чорт зареготів: – Оце так оказія! Це ж все те, що я хотів, Це вже не фантазія! А побачивши, як люди Всі «залили очі», Сина батько став хвалить За думки пророчі. І за те, що сотворив Син за ці три літа, Тут же взяв і назначив Князем всього світу. З того часу, де не глянеш, Скрізь – одні злодії, Бо забули всі про Бога Навіть «добродії». Тож і маємо, що маєм, Все,