Квітка кохання - Валентин Олександрович Кудрицький

А як чорт відчув, що день От-от вже близенько, Тут же в небо закотив Місяця хутенько. Кожен з них творив своє: Бог – тепло, чорт – холод, Правду – Бог, неправду – чорт, Бог – їжу, чорт – голод. В час, як Бог творив добро, Чорт ліпив холеру, Хоч ще Бог тоді й не знав Що сотворить Єву. Потім стали мізкувать, Що робити далі: Землю, гори і поля, Чи моря безкраї? Сперечались цілий день, А як згусли тучі, Тут же Бог зліпив поля, Чорт – моря і кручі. А коли прийшла весна І з’явились квіти, Бог на волю з рукава Випустив ще й вітер. Хай розносить запах той Він по всьому світу, Щоб раділи люди всі – Тому дивоцвіту. Ще пройшло багато літ Й Бог створив Адама, А за ним з його ребра Появилась дама.. Правда, ще не вміли ті Пить і матюкатися, Бо горілки не було І жінок кохатися. Ото, якось хлопці сіли В полі під вербою, Й вирішили поділити Світ весь між собою. Бо як чорт, гляди, чортяче Щось тайком осліпить, Як Бог тут же чорноту ту Сонечком освітить. Так ото вони літали Й разом все робили: Бог ростив у полі груші, Чорт трусив щосили. Ще пройшло чимало років, Всіх і не злічити, Як рішили ті браточки Порізнь в світі жити. Бог піднявся над землею Й в небеса полинув, Ну а чорт непосидющий На землі волинив. Народились в того чорта Вже і чортенята, Ну геть всі пішли у тата – Що вже хвіст, очата! Не намилується батько В теплі ночі літні, Хоч і чорні та хвостаті – А все ж дітки рідні. Аби кожному з них дати Батьківську пораду, То ж рішив він всіх зібрати На сімейну раду. – Ви давно уже дорослі, – Так почав розмову, – То ж пора уже вам, дітки, Мати власну мову. Хто з вас стане наймудрішим, Обіцяю, літом Того з вас я і призначу Володіти світом. Та для того, щоб стать першим, Тре’ таке створити, Щоб як вип’є хто те пійло, То не міг ходити. І сказавши все це, тут же Залетів у бодню І неначе провалився Він в земну безодню. Розлетілись, як ворони, Всі чорти по світу, Хто ж, пробачте, не хотів би Володіти світом! Старший чорт чкурнув в Гвінею, Другий – десь у Штати, А останній, самий менший, Кажуть, десь в Карпати. Розшукав у тих краях він Бідняка Івана І проситься він до нього Щоб найнятись в найми. – Чи ти сліпий, чи не бачиш, Сам не їв вже три дні, Чим же тобі платитиму, Як у хаті злидні? – Плати з тебе брать не буду, Та не варт тужити, Бо тобі безплатно буду, Як візьмеш, служити. Тут же зразу, як говорять, Біля Злого броду На три роки з чоловіком Чорт уклав угоду. Чорт абищо так робити Зопалу не стане, Поки все не обмізкує, То й на вас не гляне! А тому, як тільки смеркло, Він через городи Махонув негайно в гори Взнать прогноз погоди. А коли вернувсь «додому», Покрутив рогами, І до Йвана: – Сій на горах, Будем з баришами. Всі багаті заходились Засівать долини,