Квітка кохання - Валентин Олександрович Кудрицький

В ЧОМУ ПРИЧИНА? Як побачить мамка Рому, Тут же вмить біжить із дому. – Хто нам скаже: в чім причина? – Я скажу! – Кричить Ірина. – То яка? – До Іри Тома. – Бо немає татка дома! 8.6.2006 р. ПРО ШАНУ ВЕТЕРАНУ Можливо критики сердиті Мене почнуть критикувати, Що теми в мене надто збиті, Що менше тре’ про секс писати. Проте людина – не машина, І вибачте, не автомат, Їй треба море, апельсини, Й навіть Ліра, так сказать. А ваші теми войовничі Про ветеранів, про війну, Вже, мов кілком б’ють всіх по пиці, Хоч ще і я про них пишу. Бо в темах ваших робітничих: Копав, довбав, від втоми впав, Вже потемніли наші лиця, Від їх цілунків і забав. Хотів би в ніжності купатись, Коханням душу молодить, А не війною всіх лякати, Коли і так усе горить. Ми всі з роками ветерани: І продавці, і кухарі, Чому ж державній банді шана, А нам – трудягам – костилі. Усім підряд віджившим слава, Крім селянина й коваля, Хоча на їх руках могутніх, Завжди трималася земля. 20.12.1979 р. ПОГЛЯД, ЯК ВОГОНЬ У неї погляд, як вогонь – Наскрізь пронизує всю душу, Що тут же вмить зникає сон І душу щось… трясе, як грушу. 24.6.1992 р. ПОСАДНЄВУ І. О. Добряку, весельчаку І просто добрій людині Хіба пройдете ветерана, Щоб не зробить йому уклін? За те, що ще цвітуть тюльпани Й росте під вікнами жасмин. Хіба пройдете ветерана, Як чути шепіт в полі вільх, Як поруч з вами йде кохана, І що не слово, то і сміх. Хіба пройдете ветерана, Щоб не зробить йому уклін, За те, що ще живуть дівчата І чарівний вечірній дзвін. 21. 11. 1979 р. ПОЕТУ – КОМУНІСТУ Приспав тебе Брежнєв І вивітрив розум, Що мати вселяла Роками тобі, І пильність свою Ти десь втратив, напевно, Що кинув під ноги, Топчіть, мов, її. Отож, і пишаєшся Ти, як пан Коцький, Що думать не треба: Зрадів і замовк, І ходиш по світу, Як справжній придурок, Як ходить по лісі Ведмідь або вовк. Всі роки до тебе Я біг, що є сили, Всі роки тебе Я хотів розбудить, Хотів, аби Ліру Свою ти, мій друже, Не дай Бог ніколи Не смів осквернить. 4.10.1986 р. КОЛИ СНЯТЬСЯ СОЧІ – Чому мамка, як дрімає, Очі тут же закриває? – Бо як та відкриє очі, Перестануть сниться Сочі, – Мовив донечці татусь Й закрутив, сміючись, вус. 3.2.1990 р. ВЕРЕДЛИВИЙ ТРАВЕНЬ Над полем травень вередує, Як примхливі жіночки, Що одягнуться в червоні Або білі сорочки. То, дивись, уже він синій, То веселий, як ріпак, То смугастий, ніби диня, То червний, ніби мак. 6.5.1970 р. КАТАМАРАНИ Цілий день катамарани Дригають в ставку ногами... Я дивлюсь на ті... прикраси: От би кожну з них – по разу. 24.6.1992 р. ЗИМА І ЛІТО Зима любить тепло, А літо – прохолоду. А я люблю тебе, І вічну насолоду. Бійтесь, хлопці, насолоди Іще більше, як