Квітка кохання - Валентин Олександрович Кудрицький

пройде у неї злість. 1.5.2011 р. РАДІЙ, ЩО ЖИВИЙ! – Кругом дивись і озирайся, – Журивсь в садочку Горобець, – І не хвались, не задавайся, Що ти є бравий молодець. На все є час свій і свій вік, Прожив ти день, ото й радій! Моли богів, що ще живий, Що Кіт попався – не прудкий. 16.6.1992 р. НІЧ НА ДАЧІ Цілу ніч холодний вітер Тарабанив у вікно, Виривав з корінням квіти І стогнав на все село. «Боже ж мій! – Собі подумав, – Хто ж це з нас так нагрішив, Що на нас таке страхіття Бог сьогодні напустив?» Я один лежав в кімнаті І дививсь всю ніч в вікно, Як над поймою і лісом Все стогнало і гуло. 9.9.1992 р. МОЛОДА ДІВЧИНА Запишалась над водою Молода дівчина, Й посміхнулась козакові, Як з води калина. Посміхнулась, подивилась, Поглядом жбурнула, Ніби шаблею по серцю Хлопця різонула. Зажурився з того часу Бравий козаченько, Та не може їй сказати, Що болить серденько. 15.7.1992 р. КАРЕНО ВІКТОРУ Вчора, як заснув я, Сон мені приснився, Ніби на Марії Лопас одружився. А Карено Віктор Як узнав про зраду, Став трясти Марію Спереду і ззаду. І мені говорить: – Відпусти Марію, Бо вона єдина Про яку я мрію. – Ну а манекенницю Ти куди подінеш, Як тобі я раптом Поверну Марію? Бо як ти до тої Знов підеш дівиці, Так і знай, відхватиш Ти тоді по пиці. – Та вона, та жіночка, Має «гарну» славу. – Так чому їй в ліжко Й досі носиш каву? Тож, про що ти мовиш, Про яку ще славу? Та з такою квіткою Я б і сам пив… каву. Тож, як дуже хочеш, Щоб вернув я мрію, То приводь ту жіночку Й забирай Марію. 18.1.1994 р. ЯКЩО МОВЧАТЬ Наповняй кишені, хто як може! Рви! Грабуй! Однак раби мовчать, І ніхто їм більше не поможе, Як зумієм всіх їх роз’єднать. 21.5.1992 р. НІХТО НЕ ЗНАЄ Ніхто не знає, де він упаде І де дорога з смертю перетнеться, Де промайне, а де любов знайде, І де вона, як нитка, обірветься. Ніхто не знає, де він упаде, Будь ти хоч цар, будь ти проста людина, Але коли та мить до вас прийде, То хоч тоді не гніть ви так вже спину! Ніхто не знає, де він упаде І з ким спіткнеться доля невблаганна, І де над головою прогуде Вечірній дзвін у траурнім убранні. Ніхто не знає, де хто упаде, Та від її не вдасться відкупиться, Тож, як та мить, відчуєте, прийшла, То хоч тоді на землю опустіться! 5.9.1988 р. НЕБО ХУЛІГАНИТЬ Цілу ніч світилось небо Блискавками тут і там, Ой, як я хотів до тебе, Та не знав, де взять сто грам. По садочку ходить осінь І гукає всіх в садок, Ну а серце ласки просить: – Ну прийди хоч на часок! А дощі не замовкають, Іще більше загули... Як же так, що ми проспали Те, без чого не могли? Цілу ніч дощі гуляють І голосять провода, А по вулиці збігає Ручаями скрізь вода. По