Квітка кохання - Валентин Олександрович Кудрицький

в мене рана, І ні спокою, ні сна, Бо збродяжилась кохана, Без якої світ – тюрма. Бо без неї, як без кисню, Як без Сонця, без тепла, Бо душа без неї кисне, Як болотяна трава. 30.12.1979 р. ПРОФЕСІОНАЛИ Країну нашу всю окупували. І хто б ви думали? Професіонали. 31.12.2010 р. ЯКЩО НЕ ВМІЄШ НІЖИТЬ Якщо ніжить ти не вмієш, То до мене не приходь, Бо хоч в тебе й довгі вії, Але й інший є народ. Тож чаруй очима інших, А мене ти не чіпай, Бо писатиму я вірші Тільки тій, що ходить в гай. 1.6.1979 р. ПІДСТУПНИЙ МІСЯЦЬ Задививсь я в небо синє І попав у ті краї, Де ховала зрілі дині Дівка в пазусі своїй. Скільки пристрасті і зваби, От би їх на ніч мені! Уявляю, як горіли б На всю вулицю вогні. А над нами, над полями Місяць в небі гарцював І на ту красу дівочу Теж всю нічку поглядав. Я не знав, що з ним робити, Бо ще досвіду не мав,, Щоб не смів дівчат любити Й до жінок не приставав!? 7.7.1979 р. ЛЮДИНІ НЕБАГАТО ТРЕБА Людині небагато треба: Окраєць хліба і тепла, Ще клаптик сонячного неба І поруч щоб любов була. 25.9.1979 р. ПРО КРАСУ Де ви нахапалися стілечки краси, Що вона не влазить навіть вам в труси? 29.6.2011 р. ЧОРНІ БРОВИ Знову тривожно серце б’ється Об берег власних почуттів, І щастя в руки не дається, А так його зустріть хотів! Гасає вітер по хатині Й всю ніч голосить, мов дитя, Переді мною очі сині, Ніби волошкові поля. А вітер більше й більш гасає, Мов когось хоче розшукать, Хтось же від нього утікає, Коли старається догнать. Гасає вітер по діброві, Голосить, бідний, як дитя, А поруч ходять чорні брови Й куди вони, туди і я. 11.12.1979 р. НА УРОЦІ – Ти чому не вчиш уроків, – Вчителька до Олі, – Протираєш тільки боки Й бешкетуєш в школі? Ой, дивись, бо дам таку я Батьку педагогіку, Що як вліпить нижче спини Не позаздриш й котику! І тоді мабуть почнеш ти Врешті вчить уроки, Як тобі отим лікарством Він намилить боки. – Є і ремінь в нас, й лозина,- Оля відказала, Але я оті всі ліки На печі сховала. Та якби і не сховала, – Оля промовляє, – Та татусю за «чорнилом» Все часу немає. 4.4.1979 р. ЗАЧАРОВАНІ ВЕРБИЧКИ Зачаровані вербички, Де стояв старий паром, Ніби справжні чарівнички Нахилились над Дніпром. Вербичко, миленька моя, Не навівай на мене журу, Не заглядай в Дніпро щодня І не крути ти з ним Амури. 24.4.1983 р. БІЛИЙ СМІХ Завихріла білим снігом Зимонька-зима, І веселим білим сміхом Впала на поля. Загули стрункі ялини: – Ай-лю-лі, лю-лі І заплакали, мов діти, В льольочці малі. Що над ними сніговиці Ген, куди не кинь, Так і пнуться до спідниці Із небесних скринь. А коли той скарб небесний Випаде до дна,