Том 12 - Леся Українка

Я тепер учуся писати на машині (у нас вона є в домі) і як навчуся гаразд, то, може, й сама перепишу історію до друку, хоча, правда, се не може бути скоро, бо навряд чи я напрактикуюся гаразд до виїзду (хоча Шльоня] каже, що я маю до того чималий хист), а коли ж то я знов буду дома?..

Наш «архів» і книжки К[льоня] відправить до тебе з Батума, як поїде мене випроводжати в Єгипет (Батум від Кутаїса так близько, що така подоріж не займе багато часу). Фотографії теж надіємось довести до ладу за святки, але от ще три дні Кльоня буде зайнятий всякою канцелярщиною, що зосталась нескінченою перед святами. Тут така маса роботи, що майже ніколи нема їй перериву, бо дома ще більше приходиться робити, ніж сидячи в суді. Справжня каторга!

Ну, бувай здорова. Кльоня цілує тебе і Михаля. Хто з наших з тобою — всіх поцілуй. Михалятко, може б, коли мені що написало? Міцно цілую тебе і Михаля.

Твоя Леся

P. S. Ще є одна причина, яка може мене задержати з виїздом або й зовсім мої подорожі розстроїти, але про неї поки що нікому, особливо мамі, не кажи. Кльоня хотів перевестись тут у слідувателі, бо так було б менше роботи, а «мирової» він просто не має фізичної сили робити, але, здається, на те місце назначено іншого (хоч є ще надія, що то чутка неправдива), якщо се правда, то прийдеться йому знов переводитися хоч і в менше місто, але туди, де є слід[увателева] вакансія. Тільки Ф[еоктиста] С[еменівна) не має охоти знов забиратись у «трущобу» і загрожує, що вона в такім разі вернеться в Київ. Звісно, силою утримувати її в нас ми не можемо і не хочемо, а зосібна я ні в якім разі не проситиму, щоб вона «жертвувала собою» для того, щоб я могла поїхати лічитись, допустити ж, щоб Кльоня лишився самотою, я не можу, бо однак не мала б потрібного для лічення спокою, якби знала, що він позбавлений помочі на случай якої слабості абощо. Призводити ж його, щоб протяг уже на сій службі, поки я вернуся і зможу замінити Ф[еоктисту] Сіеменівну), я боюся, бо просто страшно, що не видержить і знов скінчить тим, з чого ледве вирятувався,— адже і то було наслідком перш усього перевтоми службової. Ну, але, може, ще якось те все врядиться «ко всеобщему удобству», і тому поки що не варто про се нікому говорити.

188. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

22 січня 1911 р. Кутаїсі 9. І. 1911. Кутаїс

Любая Лілеєнько!

Дуже мені шкода, що Кльоня тебе стурбував листами про мою слабість і що з того може вийти ще більше клопоту й турботи для тебе. Правда, що тоді мені було таки погано, гірше, може, ніж Шльоня] думав, бо коли у мене t° була 39,7, то я таки від нього се скрила, бачачи, що і так він дуже наляканий та зажурений [...]. Сі остатні дні t° у мене звичайна, а вчора ввечері навіть була ниж-

чѳ 37. Значить, нічого хронічно небезпечного нема. На пароході буду дуже берегтись, можу і з каюти не виходити, прислуга там звикла до людей, позбавлених руху,

і, наприклад], як у мене був напад на переїзді Константинополь] — Одеса, то мене служанка гляділа, як справжня сестра милосердя, і нічого мені не бракувало... Брати платну провожату звідси до Єгипту коштувало б дуже дорого, 300—400 p., і вона б скоріше стісняла мене, ніж помагала, я вже знаю свою натуру, та й мало тепер часу, щоб її знайти і щоб вона встигла зібратись. Мені як не виїхати з Батума 14-го, то й зовсім не варто їхати, бо мусила б або їхати в невигідний для подорожі період, або запізнитись до февраля, а тоді вже мало часу до хамсину лишиться. Я б виїхала і раніше, та нема такого парохода по анатолійській лінії, одеською ж боюся їхати через холод. Якщо ти ще не вибралась в дорогу назустріч мені в Конст[антинопо]лі по Кл[ьони]ній телеграмі, то краще не завдавай собі того клопоту, я знаю, що то тобі не легко, і радніша була б не мучити тебе. А як уже вибралась — ну, то до побачення в Цареграді, в Hotel khedivial або ще на пристані в Галаті. Цілую міцно.

Леся

Кльоня найбільше боїться, як я буду в Константинополі] в отелі сама на случай слабості, і через те ото подав план зустрічі твоєї зо мною, а я думаю, що мені не конечне мусить щомісяця бути халепа. Цілую Оксаночку, Дору і Михаля.

Раніше ж я сама не рішалась збиратись, поки трохи зміцніла після «встряски».

189. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

З лютого 1911 р. Стамбул 21. І (3. II).1911

Люба мамочко!

Нарешті я добилася до Стамбула — після 10 днів роз-препоганої їзди. Було всього: і буря, і холод, і блукання по морю цілих 2V2 доби. Замість 5 днів я їхала з Батума до Константинополя 10 день! Добре, що ніхто не міг поїхати, щоб мене проводжати в Єгипет, бо все одно помогти

мені на пароході ніхто не міг би (до Батума і на пароход мене провів Кльоня, і се було дуже важно, бо я сама не добилась би крізь сніги до парохода, а Шльоня] знайшов якихсь людей, що прокопали дорогу, і вів мене, майже ніс на своїх плечах).

Я не встигла написати тобі перед виїздом то через слабості, то через те, що хотілось уже дати звістку про отримання грошей, а їх видали мені тільки в переддень виїзду, все через ту помилку в адресі. От і міняй фамілію «для закону» — вигоди поки що з того мало, а з получан-ням грошей вже другий раз така сама історія виходить. Ну, та я все собі повторяю: «все добре, що добре кінчиться». Може, Єгипет надгородить мене за всі подорожні і передвиїзні тарапати. Тепер почуваюся втомленою, але нема жару — все, що треба поки. Набрала всяких лікарств для остороги і сподіваюсь, що з тим доїду добре.

Найгірша половина шляху вже зроблена. Зараз поїду дуже добрим румунським пароходом (я його знаю) і через