Том 12 - Леся Українка

(зійшла було раз на високі сходи і з того мала уремічний напад), та не хотілось під таким враженням писати, бо і Ви могли б мати неправдиве поняття про моє тутешнє життя, думаючи, що мені живеться гірше, ніж воно справді є. Тим часом, крім сих двох-трьох днів погіршення, що вже минули, мені тут зовсім добре, бо ні разу не було такої t°, як на Кавказі (навіть і напад пройшов при 37,4°), а дома перед виїздом то вже рідко тиждень без 38° був, а то траплялось і 39 з лишкою. Я ж і виїхала через тиждень після того, як лежала в такому стані, що чоловік мій з розпачу вже родині моїй телеграми посилав, радячись, що робити зо мною, як і куди мене везти (йому не давали одпуску, сестрі-лі-карці теж не давали, а він боявся, щоб я їхала сама). Скінчилось таки тим, що я поїхала сама, нізащо не схотівши наймати жадних провожатих (та й де в нас гроші на такі розкоші?), і була потім дуже рада, що ніхто через мене не терпів того лиха, що терпіла я на морі. їхала я якраз в період великих штормів на Чорному морі, що кінчались подекуди й катастрофами. А я ще була на маленькому італьянському пароході, правда, дуже дешевому, але зате урядженому по-літньому (зовсім без грубок), і жити там можна було тільки під трьома ковдрами, та й то ще убравшися в найтеплішу одежу, яка лише була. Отак я і їхала тиждень до Цареграда, а вже аж там дісталася на ліпший пароход і в добрі умови. Ну, мені й той переїзд пішов на користь, бо... знічев’я хоч 5 віршів написала закляклою від морозу рукою в книжечці для записування видатків (habent sua fata libelli!1), а якби ж мене прово-

джав хто з непишучої братії, то яка б тому була потіха— dopo tante strapazze? 117 І дивіться, яка неподібна буває людська натура: поки жилося літерально по-собачому — в холоді, в голоді (бо не дуже-то можна їсти під час бурі),— то я писала, можна сказати, par force 118; тепер же в теплі та в добрі, хоч мене на кілочок повісьте, нічого не хочеться робити, і якщо й роблю, то тільки «з патріотичного обов’язку». Хтіла б знати, чи більше є таких людей, як я?

Що мені Аджемова писала про Ваші плани переїзду, то то вже було давно і, либонь, з 8апізпених джерел. Якби я не боялась, що Вам обом може спека завадити (а про те нічого наперед не можна сказати, не попробувавши), то кликала б Вас у Єгипет. Тут часом можна ліпше врядитись матеріально, ніж в Європі, тільки треба копче знати дві-три європейські мови (головно французьку), а вже арабської эгодом можна і тут навчитись. Торік, приїхавши завчасу, я тут дешицю заробляла, ну, тепер на два місяці не варт було й «машину розводити». Сподіваюсь на Великдень бути вже в Києві у мами, а там і на Кавкаэ чвалати. До виїзду ще Вам не раз напишу. Чогось оце почала голова боліти, то мушу кінчати, а хотілось би ще побалакати з Вами, моя мало бачена, але мила товаришко. Коли б там Вам швидше здоров’я в хату! Міцно-міцно цілую Вас. Відклоніться Вашій дружині від мене.

Ваша Л. Квітка

199. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

ЗО березня 1911 р. Хельван 30(17)III.

Helouan, Villa Tewfik.

Любая Лілеєнько!

Отримала вчора книжки — спасибі. Жду від тебе листа і рада би мати його скоріше, бо тижнів через три хочу збиратись в дорогу, то треба вже зважити, чи їхати до Фінка, чи просто додому. Коли буду в Києві, то треба б нам з тобою якось побачитись. Як буду в селі, то заїду до тебе, а як ні, то, може б, ти в Київ чи в Одесу могла виїхати з Михальом. Я тепер маюся нічого собі, t° нормальна; нападів нема. Таки велике діло Єгипет, коли ніхто не псув пробування в ньому. Цілую міцно тебе і Михаля. Кланяйся Дімитру] Пвановичу].

Твоя Леся

200. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

2 квітня 1911 р. Хельван 2. IV (20. III)

Люба Лілеєнько!

Тільки що написала і послала листа до ІвгаеГя — сподіваюсь, відповість хутко і толком. Мені таки хотілось би «просвітитись», та вже «нехай німець скаже». Маюся тепер досить добре. Одного часу трохи мучило безсоння (певне, забагато спала перший місяць), але сьогодні вже виспалась. Тепер я все в однаковому стані — не худну і не гладшаю, не слабую і не поправляюсь особливо, ну, та добре, що зимові скандали не повторяються. Напишу тобі хутко більше, а се пишу на пошті. Будь здорова з Михальом, цілую Вас обох міцно. Дімитру] Пвановичу] уклін.

Твоя Леся

201. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

9 квітня 1911 р. Хельван 9. IV(27. III) 1911.

Villa Tewfik

Любая Лілеєнько!

Я тобі дуже вдячна за докладного листя і за пораду. Жду тепер відповіді від Ізраеля; думаю, хутко надійде. Хоча хто його зна, чи в разі скептичної або негативної відповіді так уже слід покладатись на те, бо се ж усе більше нові способи з тим світлом, а старі авторитети часом люблять рутину. Ну, та побачим, як там буде. Можливо ще й те, що й Ізраель ухвалить, а я все-таки не зможу почати сеї весни сього лічення. Діло в тому, що недавно я отримала від Феокт[исти] Сем[енівни] листа з масою скарг на Кльоню (вона належить до того типу людей, що, як то кажуть, «сам б’є, сам кричить»), з уболіванням над своїм чоловіком, що він слабий, старий, самотній, і з цитатами

3 листа якоїсь «знакомої», де та гудить Ф[еоктист]у С[е-менівн]у і Кльоню за їх егоїзм, ради якого вони жертвують здоров’ям і доглядом свого чоловіка і батька. В кінці пише, що вона тільки жде мого повороту, щоб «просити» мене і Кльоню «отпустить» її в Київ до чоловіка, але просить чомусь не писати про все це Кльоні. Я знаю, що все це крутійство, що вона просто хоче якось призвести мене помагати їй удержати Кльоню на каторжній роботі в Кутаїсі, аби її Марусі була гімназія, а