Том 12 - Леся Українка
Тижнів через два ми, певне, рушимо звідси. Адресу нову напишу, як тільки її знатиму. Міцно цілую тебе. Наші всі кланяються.
Твоя Леся
182. ДО М. В. КРИВИНЮКА
10 листопада 1910 р. Кутаїсі
Дорогий Михайле!
Будьте ласкаві, передайте (чи перешліть) скоренько сього листа проф[есору] Гр[ушевському] — я не знаю, де саме тепера мій адресат. Скажіть мамі, якщо вона в Києві — нічого про неї не знаю — і хто ще з наших в Києві їв, що я хутко їм напишу, а тепер не можу — ледве діловий спішний лист наскребла, бо дуже ослабла. Переїздячи, заслабла на якийсь не то тифоїд, не то гострий катар кишок (t° була під 40° з бредом, галюцинаціями і чотирма глибокими нападами млостів), оце тільки три дні, як я почала трохи вставати, і ще маюся слабо.
Прошу Вас, підіть до «Вісника» і візьміть що там належить мені за єгипетські вірші і там же купіть для мене у складі ті два томи «Матеріалів до Русько-української етнології», що мають підзаголовок «Дитина» (збірка Грушевського, не професора, а іншого), которі-то саме томи, не пам’ятаю — там знайдуть. І візьміть належні мені книжки «Вісника», від V до X включно (за сей рік), та вкупі з «Дитиною» пришліть мені посилкою, оплативши пересилку з гонорару, а що лишиться грошей — теж пришліть. Може, пан Петруненко буде ласкав помогти Вам при поштовім клопоті. Цілую Вас і маму, пану Петруненкові уклін.
12 листопада 1910 р. Кутаїсі ЗО. X. 1910. Кутаїс, Тифлисская
ул[ица], д[ом] Хабурзания (номера дома у нас нема).
Люба мамочко!
Як одправила я листа до п[ана] Кривинюка, то отримала твого листа, адресованого в Кутаїс, але вже в той день не могла написати, бувши втомлена, а вчора був шарварок з уряджуванням домівки, то так довелося до сьогодні. Дуже дякую тобі, мамочко, за твоє бажання і призволення помогти мені сей рік при ліченні. Коли справді тобі се не буде утяжливо і не нарушить твоїх інтересів, то я не відмовляюся від сеї помочі, а прийму з подякою. Як же колись тобі бракуватиме грошей, то, може, я в стані буду вернути тобі те, що ти мені тепера даси. Хоча Ліля і Дора обіцяють сплатити мені свої пайки, але я з листа Лілиного бачу, що їй трудно було б віддати одразу, та хоч би й віддала, то всього разом не набралось би 400 p., а й тих на Єгипет було б мало, коли жити там без заробітків і в сонячній хаті, а не в північній, як я жила торік. Микосеві при змінених обставинах і Оксані при незміне-них, звісно, зовсім неможливо було б ще мені щось дати.
З огляду на це все я вже було думала сього року на зиму нікуди не їхати, бо переїзд в Кутаїс цілим кишлом нам страшно дорого влетів, в Телаві ми мусили майже всі меблі продати (за безцінь, звісно), а тут усе нове купити (за справжню ціну), бо за 100 верстов перевозу на арбах однак усе на тріски побилось би. З приїзду я другого ж дня розболілася і злягла в отелі, де і прийшлось днів 10 простриміти, поки мені можна було встати з ліжка хоч на тих кілька хвилин, щоб переїхати в найняту домівку. Цей отель, лікарі та ліки теж дорого обійшлись. Та й поза тим самої Кльониної плати нам на життя не стає і поки він буде «помічником», то й не може ставати,— вся надія на те, що поки остатні мої гроші витратяться на докладання до життя, то, може, Кльоня до чогось більшого дослужиться, а як ні ... Ну, та ще поки не варто про се говорити.
Плани мої на лічення тепер такі. В Київ на зиму я таки боюся їхати — одвикла від холодної зими, то щоб не завадило. Наводжу тепер справки в Тифлісі про тамошню «светолечебницу» — якщо там лічать Фінковим способом і якщо там лікар порядний, то поїду туди, може, ще й в ноябрі, але чогось я сумніваюся, щоб там було добре діло поставлено. Тож певніше буде так: поїду-таки в Єгипет, пробуду там до кінця марта, а в апрелі приїду в Київ таки до Фінка і, може, тоді позбудуся сеї капості з нирками. Тепер, може, б він і не взяв мене на ліки, і в Тифлісі можуть не прийняти, бо «степень истощения» у мене чимала після сеї гострої хвороби кишок,— я ще досі на дієті і, певне, ще довго муситиму її держати, не маю вже навіть того «прекрасного вигляду», що завжди у мене знаходять. Через се не можу ще собі визначити точно часу, коли могтиму виїхати в Єгипет (треба добре направити живіт перед пароходною їдою), але думаю, що десь в ноябрі можна буде. В Єгипті вже ніяких туберкулінів і нічого такого не хочу (про лічення Фінковим способом я там нічого не чула, а звичайні сонячні ванни мені вадять), буду вже тільки самого Ра знати (він мені перші два місяці чудово поміг минулої зими) і тоді, може, так поправлюся, що Фінк не боятиметься мене зачіпати. Не знаю, наскільки відбилася ця недавня хвороба на нирках,— от зроблю аналіз (тут се можна), то знатиму. Перед виїздом з Телава тижнів зо три боліла в мене знов нога тим способом, що в Гелуані, тільки не так довго, але гостріше — я могла тільки в одній позі на лівім боці лежати і нічого робити, навіть писати не могла. Крім того, ціле літо був отой кашель, що оказався затяжним бронхітом, але без дальших наслідків. Отак я і кисла ціле літо хто його знає й чого, бо погода була прекрасна. Се, певне, ті дурні нирки розхитують організм, то він і рипить. І тут тепер зовсім нічого слабувати — тепло, прекрасно, фіалки цвітуть, люди в літній одежі ходять, навіть дощу не багато йде, що для Колхіди навдивовижу. Чого ще треба? Так, отже, «пуф» якийсь ув’язався! Правда, я його десь ще їдучи кіньми захопила, бо ще тоді стало мені погано, і в Тифлісі через те про світолічення
