Том 12 - Леся Українка

Цілую міцно тебе і хто з наших є з тобою. Привіт п[ану] Петруненкові.

Твоя Леся

178. ДО М. В. КРИВИНЮКА 6 серпня 1910 р. Телаві 24/VII 1910. Тела.

Дорогий Михайле!

Що може значити, що з самого мого від’їзду з Києва ні Ви, ні хто з родини не озиваєтесь до мене? Хотілось би думати, що то не з лихої причини, а просто «так», але

мимоволі всякі невеселі думки до голови приходять. Недавно отримала бандерольку з 5 примірниками «Йоган-ни» та з моїми нотатками, надписану чиєюсь, мені невідомою, рукою, і при тому ні слова ніякої звістки. Се вже аж дивно! Коли в нас не все гаразд, то се зовсім даремно крити від мене, бо я ж можу довідатись яким-небудь несподіваним способом і тоді буде ще гірше, а коли нічого лихого не трапилось, то тим більше — чого ж два місяці мовчати? Я навіть не знаю, хто є в Києві, чи виходить «Рідний край», чи здоров Михальо, де Ліля,— наче я гірше, ніж чужа, для своєї родини. Тим часом мене не слід би так прикро трактувати, бо я й так не маюся добре: вже більш ніж місяць як вчепився мене якийсь прикрий кашель і не хоче покинути, приступи не часті, але тяжкі і часто доходять або до рвоти, або до крові (уже

5 раз була кров, а це я стала hydrastis 1 заживати, то наче перестало); t° невисока, але й не нормальна, здебільшого трошки вище 37; вигляд, здається, цілком здоровий, але самопочуття не дуже добре, якось сили нема. Може, се наслідок того, що я ще на морі, їдучи з Одеси, простудилась, а може, се туберкулін розбудив щось давно забуте в грудях... До лікарів не вдаюся, бо з ними тут справа стоїть дуже «слабо». Позаторік, як ще ми сюди перебирались, у мене було щось подібне в Тифлісі, але не так довго тривало (хоча t° була вища), то один лікар казав, що то «рецидив» у правому легкому, а другий казав (як уже кінчалось), що просто бронхіт. Може, й тепер се бронхіт. В іншому маюся так, як Ви бачили в Києві: як не ходжу, то й нічого, а як піду куди, то вже й хвора. Сказати правду, я часом почуваю, що так сама собі обридла, як може, здавалось би, тільки стороння людина обриднути; стараюсь тільки, щоб іншим се моє почуття не передалось... Сподіваюся, що збоку воно незамітно, бо хворого вигляду не маю, роблю собі дещо потрошку, то шию, то пишу. Роботи зараз з приїзду було навіть багато, бо всяке шмаття треба було шити (машиною я не шию, але ж і поза тим багато заходу при шитті), а в Кльоні було дві ревізії начальственних, то і йому дещо в канцелярщині помагала. Тепер і те і друге вже покінчено, і тільки ждемо, куди «пошлють», бо в Сигнах Кльоню нібито назначено, але ще нема «приказа» їхати, а тим часом вчора ми т-

1 Гідрастис (лат.),-~ Ред.

довідались, що Кльоню знов «представлено» в Кутаїс (тільки вже на іншу посаду) і вже осталась тільки одна стадія: затвердження в міністерстві. Можливо, що воно затвердить, якщо знов який московський або петербурзький кандидат не схоче собі попробувати служби на Кавказі (московський зайняв те місце в Кутаїсі, куди вибрано Кльоню перший раз). У Гаграх вже напевне не будемо, та се й гаразд, бо всі кажуть, що там умови служби дуже неприємні, а клімат спеціально для мене зовсім не корисний. Щодо клімату, то він, правда, і в Кутаїсі мокрий (хоча теплий), але вже зате умови життя і служби там кращі, а головно, що місто при самій залізниці, то в разі якогось конечного виїзду для мене се буде недорого й нетрудно. Ну, та не кажи «гоц!», поки не вискочив. Може, ще все скінчиться на Сигнаху — будем «и тем довольны». Поки що фактично ми сидимо в Телаві і просидимо ще щонайменше місяць. Через те, якщо змилуєтесь і напишете мені хоч слово, то пишіть таки сюди, в Телав. Просила б я Вас теж, коли є в Вас на те час, сказати піанові] Сірому чи кому о тім відати належить, щоб мені послав V, VI (і, може, вже є VII) книжки «Літературно-наукового вісника», сюди-таки, бо я жадної ще не отримала, відколи тут, і не знаю навіть, чи є там що з моїх речей. Коли є, то, може б, Ви могли отримати і вислати мені плату за те, що там є надруковане, вкупі з грошиѵа за мої книжки, уміщені у Степаненка, коли він згодиться зробити рахунок за се півріччя, що саме мені належить. Може, Степаненко скаже, що я повинна йому про се написати, то я напишу, тільки спитайте його, чи є про що писати. Простіть, що Вас тим клопочу, але я здавна знаю, що писання прямо «по адресу» мало дає результатів. А для мене тепер «результати» таки досить важні. Але найважніше, щоб Ви, хоч і відхиливши мої просьби інші, написали хоч тільки про себе, Лілю і Михаля пару слів. Я боюся, що Ліля або Михаль хворі, бо я їх лишила в стані прикрому. Дивує мене теж, чому Ліля не відіслала мені досі аналізів і не написала, чи була у діоктора] Фінка в моїй справі. Коли ж Ви чи хто з наших за щось на мене розсердились, то все-таки не сердьтесь аж до мовчання — адже можна і таке почуття виражати словами, хоч би й не дуже лагідними. Прошу краще лаятись, ніж мовчати, хоча не почуваю за собою нічого лайки гідного. Хіба що не поздоровила Лілю й маму 11/VII, але ж я навіть не знала, куди їм обом писати. От і переїхала знов на початок листа! Вітаю Вас від себе і від Кльоні і міцно цілую. Ваша сестра

Леся

179. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

1 вересня 1910 р. Телаві 19. VIII. 1910. Телав

Любая Лілеєнько!

Я дуже втішилась, отримавши нарешті від тебе листа, і хотіла швидко відповісти, та все за слабостями не могла. Сама не знаю, чого се я так розкисла. Літо ж у нас сей рік чудове і дуже сухе, як рідко