Том 12 - Леся Українка

Я б таки й на сей раз нічого не казала, якби ти не написала якось, що справи «Рідного краю» поліпшали і що тобі не дуже трудно буде заплатити мені. Тепер, може, ти просто думала, що скоро побачимось і що не варто до того часу посилати, але я тобі пишу по правді, як стоять мої діла, і буду вдячна, коли ти звернеш на се увагу.

Щоб уже раз скінчити з грошовими темами, я нагадаю іще про одну справу, не з тим, щоб просити тепер її залагодити, а тільки для того, що як не мати на увазі сього тепер, то, може, потім воно трудніше буде для всіх. Річ, власне, про ті гроші, що папа не міг мені додати до повної суми, як продав землю. Власне, то не 1000, а 900 p., хоча папа казав мені в Ялті, що хоче мені «для круглості» 1000 згодом прислати. Я тії «круглості» не вважаю обов’язковою, а що то було саме 900 p., то тямлю з того, як папа писав, посилаючи мені 8000 після продажу, що він взяв з моїх грошей 500 p., щоб дати заставу за Михайла Васильовича (саме тоді був той арешт), 250, щоб послати екстрено Оксані за кордон, а півтораста пішло на домашні потреби в Києві. Се саме папа повторив мені в Ялті, обіцяючи вернути «кругло», як будуть гроші, а я тоді щиро казала, що се справа не нагальна (хоча, звісно, вже і в той час, через «лічебні бюджети» мої фонди потерпіли вже чималу аварію: майже два роки життя в Ялті без заробітків, євпаторійська санаторія, Берлін... ну, а тепер долучився ще й Єгипет...). Не на-посідаюсь я й тепер, але якщо пізніше се буде для вашого спільного бюджету важче, ніж у ближчім часі, то, може б, ми її залагодили тепер у маю, як побачимось. Через те й пишу заздалегідь, щоб ви могли зважити, як для вас вигідніше буде, та щоб уже потім не треба було ні писання, ні розмов на сю тему.

Тепер ще друга тема, мало чим приємніша: моє здоров’я. Щось таки з ним нема справжнього ладу. Може, даремне я одважилась робити ті ін’єкції туберкуліну (препарат «endotin» *), бо відколи їх роблю, оце вже два місяці, то мала тільки 19 день нормальної температури, а то все «реакція», та ще до того обізвалася було й моя нога (sic! 110) — либонь, там якийсь недорізаний бацил ще від Бергмана лишився — і так мені цілий місяць безперестанку обридала, що часом і до плачу доходило... Ja, das war etwas! 3 Тепер чи вже звикла до туберкуліну, чи, може, хамсин та сірчані купелі її подолали, але вже схаменулась і ні спати, ні ходити не заважає, хоча ще часом озивається.

Скоріш таки хамсин та сірка помогли, бо з туберкуліном ми зробили на який час велику перерву та зайнялися вже ногою. Пробувала було «сонячну ванну», та з тим вийшло щось чудне: t° підскочила (в мені) до 38°, пульс до 115, і поки що якось мій лікар боїться повторити сю пробу. Чи не розсердився се мій бог Ра на мене за те, що я, крім його небесної сили, вдаюся до нечестивих земних ліків, усяких тих endotin’iB?.. Ну, та вже «1е vin est tire, il faut le Ьоіге» *, скінчу вже той «курс», а якщо аналіз не покаже серйозного поліпшення в нирках, то будь він проклятий той endotin віднині і довіку. Хоча лікар і каже, що ті «курси» треба від часу до часу повторяти впродовж двох років, але з мене вже буде досить і одного курсу — «себе дороже стоит».

Після сього чи маю ще поясняти, чому не написала «Перуна»? Яке вже там було мені писання (тільки й могла писати контракти, а то навіть листи не писались). За останні дні хоч воспрянула духом, та під впливом хамсину могла тільки на єгипетські теми писати: «Хамсин», «Дихання пустииі», «Афра» (се такі мої вірші).

О, якби ти бачила того рудого демона хамсина, як він світ у жовтий кошмар зміняє!

Справді злий дух — Тіфон!.. А потім уже був «тихий хамсин» без піску та каміння, летючого в повітрі, тільки з жовтим колоритом та з +30° R «у холодку»; а потім ще було «дихання пустині» з тою ж t°, але вже без жовтого колориту, а потім була «афра» — мертва тиша з білим від спеки небом (t° все та сама), нарешті, північний вітер і —дощ. Тепер маємо t° Гомерового Олімпу і розкошуємо. А то були такі «єгипетські ночі», що ми мало не подуріли. Гелуан наполовину спорожнів від масового панічного втікання наїзних. Але я вдоволена, бо хотіла знати, що то є справжня Африка. Тепер знаю. Ну, годі вже. Будь здорова, мамочко, поцілуй наших, хто при тобі. Цілую тебе міцно.

Твоя Леся

Твого листа, писаного з Гадяча, я отримала. Цур їй, тій машині! От іще халепа!

175. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

12 квітня 1910 р. Хельван 30/111 1910

Люба мамочко!

Посилаю тобі «Єгипетську весну» — се поки що. «Пе-рун» уже початий, але ще не скінчений. Дорі і Михальо-ві посилаю картки — теж поки що, сама постараюсь привезти щось цікавого. Сю посилку передаю через свою сусідку по санаторії, пані Кац, — я думаю, що ти пробачиш їй її національність, бо вона лагідна і добра людина, відносилась до мене дуже добре, крім того, може розказати вам, як тут жилося мені (теж «поки що»). Поштою пересилати було б і довше, і дорожче, отже, я скористала з того, що сусідка завтра їде та й обіцяє хутко віднести тобі сей пакет.

Маюся наче ліпше. Погода останні дні чудова. Нога не болить, хіба інколи зрідка.

Я бачу, що ми з Лілею розминулися остатніми листами. Я хутко напишу їй, а тепер спішуся. Маємо завтра на іншу віллу перебиратися (але сього самого хазяїна), бо ся закривається. Ся інша вілла зветься «Villa Tewfik» *.

Цілую міцно всіх.

Твоя Леся

176. ДО Н. К. КИБАЛЬЧИЧ

7 травня 1910 р. Хельван 24/IV, 1910, Helouan, Egypte

Дорога товаришко!

Ваші листи я отримала, та от, як бачите, тільки тепер відписую. То хамсин, то робота, то перебирання на іншу домівку (але писати мені можна й на давню адресу), то так собі різні petites