Том 12 - Леся Українка
Як же Вам ведеться при нових обов’язках? Мама писала, що Вам ще й в музеї місце «накльовується»,— се було б добре, бо то також симпатичне заняття. За Прагою дуже не жалуйте — хто може не їхати на чужину, хоч би й прекрасну, той щасливий, хоч не завжди тямить своє щастя. І для Михалка важно тепера жити на Україні. А робота при «взаємній запомозі», чей же, не гірша від роботи на якого фабриканта. Prosit! 1 Цілую Вас, Лілю і Михаля. З дороги писатиму.
Ваша Леся
166. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)
27 листопада 1909 р. Смірна 14. XI. «Romania»
Люба Лілеєнько, вже ми тут і сьогодні ж їдемо далі. Досі на морі було багато дощу і холоду, але тепер вже гарно — може, се вже добрий клімат почався. Позавтрьому будемо вже в Єгипті! Маємось нічого собі — тільки вже якби не їхати більше! Цілуємо вас.
Леся
1 грудня 1909 р. Хельван 18/ХІ 1909, Helouan
ЛілеєнькоІ
Приїхали ми в Гелуан ще позавчора, просто не спиняючись ні в Александрії, ні в Каїрі. Вчора не могла я писати та й сьогодні ще втомлена дуже, і спина болить. Писати трудно, бо ще причандалів своїх не дістала. Живемо поки що в готелі поденно, адреси справжньої не маємо. Як урядимось на стало, то напишу. Тут дуже гарно і тепло — зовсім літо. Будь здорова. Цілуємо вас всіх.
Леся
Пиши: Caire, Poste Office, Poste restante г.
168. ДО О. П. КОСАЧ (матері)
З січня 1910 р. Хельван Egypte, Helouan les
Bains, Villa Continental106, 21/XII 1909
Люба мамочко!
З Новим роком! Тут уже один Новий рік зустріли — нового стилю,— а поки лист мій доїде, то й скрізь уже буде новий рік. Але, властиве, так мало від того змінюється... І, живучи життям новітнього номада, краще справді од-викнути від тих традицій, бо недарма «бідні невільники» кляли Марусю Богуславку за те, що вона нагадала їм «роковий день» на чужині... От сьогодні 21/ХІІ — день іменин папи... Як часто я забувала сей день при житті папи, а тепер з яким тяжким жалем я згадала його!.. Справді, чому я так байдужа до всяких свят тоді, коли вони могли б дати якусь радість, і чому я все святкую їх тугою?..
Зрештою, нащо про се говорити?
Вже тиждень, як я сама. Кльоня мусив виїхати трохи раніше навіть, ніж вимагав одпуск, бо пароходи на Ба-тум ідуть так рідко, що ніяк не можна було вигідного часу вибрати. Він тута поправився, зовсім перестав кашляти, горло хоч не зовсім видужало (для того більше часу треба), але все-таки значно зміцніло, а головно, тутешній спеціаліст запевнив, що ніякого туберкульозного пораження в горлі нема (я сього дуже боялась), що се ослаблення, правда, залежне від загального ослаблення легких, але се річ, що трапляється часто після Bluts-turz’iB 107 і здебільшого добре гоїться, тільки вимагає уважності, і часу, і сухого клімату теж. Отже, тепер на черзі — старатись перевестись кудись у сухіше місце,
хоч би й на Кавказі (наприклад, в Єреванську губернію),— Кльоня сподівається, що се буде можливо. Се було б дуже добре, бо тоді хоч би, може, й прийшлося ще їздити в Єгипет, та вже хоч пізніше виїздити і раніше приїздити додому. А їздити таки, либонь, прийдеть-сд, бо чи судиться радикально вигоїтись, чи ні (се таки під сумнівом!), але, у всякім разі, я тута почуваюся ліпше, ніж деінде почувалася, відколи слабую на нирки. Перестала показуватись кров (у Телаві вона була щовечора), і температура дуже рідко переходить норму, а головно — якось більше енергії в тілі, голова теж не болить так часто (тільки з приїзду більш тижня боліла).
Попробувала я перемінити домівку (все дешевшої шукала), а скінчила тим, що повернулася таки туди, де було одразу оселилась, та тут уже й буду до кінця. Дорого тут скрізь однаково, а тільки в другому пансіоні менше і гірше давали їсти, крім того, тут і лікарський нагляд входить в плату за пансіон, бо хазяїн сам лікар. Але пансіон не має специфічно «санаторського» вигляду, бо збудований він по типу багатших арабських домів з центральною восьмикутною залою на кшталт атріума, з многими верандами, кольоровими шкельцями в вікнах, з плискуватим дахом і т. п. Живуть люди, все більше на нирки хворі, отже, на вид здорові, а дехто й зовсім таки здоровий, тримаються досить по-товариськи, їдять за table d’hote 11 увечері збираються в салоні, грають, бавляться, балакають. У всякім разі, нема того «одиночного заклю-чения», що бувало на лимані. Дехто є інтересний [...]. Єсть і українці, але тільки gente, не natione а,— тип менше цікавий, бо занадто відомий. В тому пансіоні, де я раніше тижнів зо два жила (Antonio), переважають ан-глічани і ті, що їх мавпують, і там дуже церемонний тон панує peu sociable et prude 3, і так, кажуть, буває скрізь у тих пансіонах, де задають тон англічани.
Поки був Кльоня, то я з ним таки дещо побачила в Каїрі, а тепер уже сиджу, бо самій мені трудніше хо-г дити. Бачили ми великі піраміди і великого сфінкса —
/ се справді щось єдине на цілім світі! Ніякі картини, фо-
а Столом господаря (франц,),— Ред.
з я ПОх°ДжеІшя, не за національністю (лат,),— Ред, малотовариський і лицемірно скромний (франц.) Ред%
тографії і т. п. не можуть дати справжнього поняття про душу сих камінних істот. Особливо сфінкс — він має велику тисячолітню душу, він має живі очі, він немов бачить вічність. А який там пейзаж перед очима в сфінкса!.. Не розчарував мене Єгипет, а ще більше причарував, і тепер тільки я зрозуміла його до кінця геніальний хист,
