Том 12 - Леся Українка

можна буде сеї примітки зробити, то кажіть пізніше вклеїти кольорову смужку з такою приміткою у відповідному місці; 3) замість скорочуючих знаків покрас ліпше було б виписувати вповні їх виконання, тим більше, що, здається, Кравченкові покраси частіше звучать так: err , тимчасом як у Гончаренка трапляються й такі: fLfj*; коли ж се марудно виписувати щоразу, то, може ж, іцо можна вспіти видрукувати значення покрас у примітках, як звичайно пояснюються знаки покрас в сучасних виданнях класиків.

Оце і все, що ми можемо сказати з поводу Вашої прекрасно виконаної праці, оскільки знаємо її досі.

Тепер маю до Вас прохання одне, але то лише в тім разі, коли справа не забере Вам багато часу та не завдасть клопоту. Може, пробуваючи у Відні, могли б Ви принагідно довідатись, скільки б коштувало там видання 500-строфових українських пісень (самих мелодій з підписаними під нотами першими строфами тексту латинським друком, а з передмовою по-німецьки). Боюся, що я вже спізнилася з сим проханням, бо вже Ви досі, либонь, у Відні (а може, й вернули?), але якби ще було вчасно, то я була б Вам незмірно вдячна, коли би сьте були ласкаві розвідатися про сю справу.

Се я пишу Вам без зволікання, як лише можу скоро, отримавши Ваш лист, але з Азією, як бачите, листування річ загайна і ніяк не може прискоритися!

Прошу вибачити, що якось наче недбало виглядає моє писання,— якось я зле тепер маюся на здоров’ї, то ліпше не годна писати.

Мій муж поздоровляє Вас щиро. Прошу прийняти і мій привіт.

З правдивою пошаною

Л. Квітка

P. S. Можна писати і просто на моє ім’я: Телав, Тифлис-ской губ[ернии], 3-я Нагорная ул[ица], 31,— але се ледве чи буде швидше.

162. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

10 вересня 1909 р. Телаві 28/VIII 1909, Телав

Дорога Лілеєнько!

Що се може значити, що ти так давно до мене не озиваєшся? Чи ти моїх листів не отримала до виїзду в Одесу — але ж, здається, то неможливо? Чи за що сердишся — так чого ж мовчати? І я таки ні до якої вини не почуваюся. Боюся, що ти або хвора, або дуже розстроєна. Мені сумно так довго не мати від тебе ні слова. А от скоро поїду в Єгипет, то туди ще довше йтимуть листи і там я зовсім «заглохну»... Я таки збираюся зовсім серйозно, збираю всякі відомості, розписую листи. Ось і тебе попрошу переслати сього, що тута вкладаю, листа до Горбачевського. Я згадала, що ти казала, ніби він дав би мені рекомендацію до свого брата в Александ-рії, і тепер прошу його про се. Коли що-небудь несподіване перешкодить мені їхати в Єгипет на сю зиму, то се буде шкода, бо я дуже виразно почуваю, що «треба щось думать». Сього року мені дуже видимо погіршало і навіть літом не було звичайного при таких хоробах поліпшення (за винятком хіба кількох днів в іюлі), раз у раз кров, часто болі [...]. Се вже не «самопочуття», а об’єктивні ознаки, що справа моя не з найліпших — c’est triste, mais c’est scientifique 1... Треба скористати з того, що Феоктиста Семенівна може побути з Кльонею сю зиму і що маю ще рештки своїх грошей, та попробую одурити бацили ще раз, коли воно ще не запізно, ну, а як вийде, що пізно, то вже, звісно, ні на кого жалувати не буду, і на долю теж ні, бо, властиве, то буде досить консеквентний кінець тої долі, що я сама собі «викувала», бо якби мені дано змогу завернути час того «кування» назад, то я, либонь, таки те саме робила б, що допровадило мене до такого скутку. Логічно взявши, я не маю права, може, й рятуватись, але тут уже рішає не логіка, а інстинкт і деякі «посторонние соображения». Між іншим, у мене саме тепер багато всяких грандіозних літературних замислів і хотілось би відтягти час повного інвалід-ства, доки ще не такі літа, що «ум кончал»... Так чи сяк, збираюся в Єгипет...

Кльоня щодо грудей мається непогано (в Телаві рецидивів не було), але горло все однаково і нерви не ліпші, роботою томиться так, що і листів не може писати, хіба з великим зусиллям, тому і тобі не писав. З Фе-октистою Семенівною ми живемо в згоді. Маруся вступила в тутешню прогімназію.

Будь здорова, поцілуй Михалів. Поздорови кузину Оксану і привітай родичів. Кльоня тебе цілує.

Твоя Леся

163. ДО Н. К. КИБАЛЬЧИЧ

15_28

28 вересня, 5 жовтня 1909 р. Телаві —^— 1909, Телав,

Тифл[іської ] губ[ернії ] Дорога товаришко!

Мені самій прикро, що я до Вас так довго не писала, але се тому, що коротких листів писати якось не вмію, а на довгі не завжди в енергія і час, одкритки ж звідси посилати я не люблю через деякі особливості тутешніх (а може, й не тільки тутешніх) звичаїв. Що я справді збираюся в Єгипет, то се, властиве, не новина, і не знаю, чому саме тепер схотілося «Раді» про се писати,— певно, не стало entre-filet 101 для заповнення білого місця в газеті, у всякім разі, я з тої звістки не винна, бо ненавиджу подібні personalia 102, приятелів вони лякають, а чужим зовсім не цікаві. Взагалі я волію, щоб мов приватне життя, як життя взорової римської матрони, було «світові» невідоме, і справді здебільшого так воно й є. Що ж знов до моїх зборів у Єгипет, то нігде правди діти, що вони на добрий стан здоров’я не показують — хороба моя fait toujours du progres 103 помалу, але певним кроком, і є зовсім об’єктивні ознаки, що проти торішнього вона таки чимало завоювала в моєму організмі, але speriamo bene 104 (як колись Куропаткін в Маньчжурії), що один рішучий бій — і ворог буде вибитий з позиції! Взагалі се хороба не така вже гостра, і чи доведеться, чи ні видужати з неї, а прорипіти з нею, кажуть, можна дуже довго, літ 15—20, а не всякий же в мої літа має сю надію навіть без особливої хороби. Вся штука в тому, що маю претензію не тільки рипіти, а ще й жити, «розвиваючи діяльність», от тому і хочу їхати в Єгипет на прощу до єгипетського сонця