Том 12 - Леся Українка

Ваша JI. К.

159. ДО М. М. та Б. Д. ГРІНЧЕНКІВ

29 квітня 1909 р. Телаві 16. IV. 1909. Телав,

Тифл[іської] губ[ернії], 3-я Нагорная, 31.

Вельмишановні Маріє Миколаївно і Борисе Дмитровичу!

Дуже-дуже ми обоє вдячні Вам за авторські дарунки, а ще більше за пам’ять про нас. Раз у раз ми згадуємо про Вас і довідуємось через родину, як Вам живеться, а писати просто до Вас якось не одважувались, думаючи, що, може, Вам і не до листування... Ще якби могло писане слово справді вимовити все, що так глибоко почувається, а то воно все виходить наче холодне чи офіціальне, може, тому, що й живе слово часто німіє перед величею горя. Так, принаймні, буває у мене. Та либонь і Ви се гаразд розумієте, бо, певне, з тої самої причини не обізвалися листом до мене, посилаючи Ваш цінний подарунок.

Але тепер я таки одважусь обізватись до Вас, бо думаю, що, може, чимсь можу стати Вам у пригоді. Я чула, Борисе Дмитровичу, що Ви все нездужаєте і що на зиму маєте десь виїхати на ліки. Чи зважили вже, куди саме? Коли ні, то, може, я послужу Вам до якої поради, гірким досвідом умудрена. Якби Ви знали, як ми тепера жалкуємо, що стільки грошей витратили на Крим, коли за кордоном усе те було б ліпше й дешевше. Он люди пишуть, що в

Єгипті можна чудово прожити за 75 р. у місяць, а в Криму за сі гроші люди Hundesleben 1 мають. Коли б Ви наважились туди поїхати, то я була б рада, бо й мені конче треба в Єгипет на сю зиму, а то я сього року так ниділа, що вже, здається, гірше нікуди. Може, й Клим поїде зо мною на місяць — два, але надовше йому не можна, отже, муситиму сама сидіти цілу зиму (либонь, з грудня до квітня).

У Сан-Ремо досі живе Надія Кибальчич (Козловська) з чоловіком і писала мені, що хоче з осені одкрити недорогий пансіон для хворих (чоловік же її лікар), то, може, і в неї не було б Вам погано — вона людина симпатична і порядна.

А як уже не змога або нехіть Вам їхати на чужину, то, може, ліпше, ніж у Криму, було б понад Дністром у Кам’янці,— сей курортик тепер дуже вилюднів, а проте ще не навчився так обдирати людей, як «русская Ривьера», клімат там гарний, околиця гарна, а народ рідний. Я б там з охотою жила, коли б вибір житла залежав від мене.

Але, може, Вам і зайві усі мої поради. Простіть, що настираюся, бо се справді тільки од щирого серця. Коли б же Вам таки треба було щось більше довідатись про такі справи, то я з охотою і сама напишу, що знаю, і людей допитаюсь по дальших світах.

Поки там Єгипет, то ми з чоловіком уприскуємо собі антитуберкулічну сироватку д[окто]ра Spendler’a. Мені, сказати правду, користі щось не видко з того (бо, кажуть, туберкульоз нирок якось мало сим способам піддається), а Климові таки є користь, бо груди видимо зміцніли, відколи став міцніший розчин уприскувати. Воно правда, що Климові таки лікар сеє радив, а я вже так за компанію і собі почала, хоча мені ніхто не радив, бо мене якось лікарі зовсім бояться зачіпати і ніколи мені нічого не радять. Остання порада була мені в Берліні — ото, щоб їхати в Єгипет, та й я тієї досі не виконала, може, собі на погибель... Найгірше мені те, що я тепер і писати не завжди можу, бо часто од виснаження голова не служить, і то так, як ще зроду у мене не бувало, хіба після операції. Проте все ж дещо пишу, та от і лежить воно «втуне», бо речі все великі, а в «Віснику» — хвалиться — «залежи», от і жде воно слушного часу, бо деінде довшої речі не можна примістити, а сама видавати я не вмію, та воно і трудно з такої далечі, як оцей Телав. Місто се яко місто поганеньке дуже, але околиця дуже гарна і клімат нічого собі, тільки не для мене, бо надзвичайно часто дощ іде, і хоча спливає з гори хутко, а все ж у повітрі багато пари, то через се мені і тутешне тепло не служить.

А найгірше не служить мені чужина. Стільки вже я на їй жила, а ніяк не привикну... Хоча рідному краєві з мене тепер небагато користі було б, хоч би я й там була. Я ж «большею частию лежу на кровати».

Читала я про переміни на «Просвіті». Який то там лад тепер буде?.. Боюся, що ніякого, бо стали на чолі люди може й добрі, та без досвіду і без престижу, а се для товариства в наші часи дуже погано.

Однак годі вже мені, може, я Вас і втомила.

Посилаємо Вам групу грузинських писателів,— може, цікаво. Гарненьке видання, правда? Якось дотепно скомпоновано.

Вітаємо Вас якнайщиріше.

JI. Квітка

460. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

4 травня 1909 р. Телаві 21. IV. 1909. Телав,

3[-я] Нагорн[ая], 31.

Любая Лілеєнько!

Що б мені зробити, щоб ти приїхала до нас? Окрім бажання бачити тебе, я ще тим настоювала б на такій подорожі для тебе, що, здається мені, ти таки могла б у нас більше відпочити, ніж деінде, а нова для тебе природа і великий простор, що ділив би тебе від Києва, де так тяжко жилось тобі сю зиму, може б, згладили гострість почуття. Я знаю по собі, що ніщо так не вимучує, як слабість близьких людей і туга по їх, але і мені помагала не раз нова природа і тихе життя з приязними до мене людьми. Я боюся, що коли б ти тепер, не відпочивши, взяла яке місце лікарське, то могла б і сама заслабнути. Дорога сюди, як їхати з Одеси до Батума морем, не так уже втомна, а як хто переносить море добре, то й сама дорога може бути відпочинком. З Одеси до Батума коштує, коли їхати з Рос-сийскїого] общ[ества1, 15 p., а коли з Русск[ого], то, здається, 21. З Росс[ийского] їхати не погано, тільки довше, бо там все «кругові» рейси, але хто не бачив побережжя, то се навіть цікаво.