Том 12 - Леся Українка

L Villa Continental. Egypte

Дорогий Михайле!

Посилаю на Ваше ймення великого листа Лілі. Простіть, що не пишу тепер Вам,— уже втомилась довгою «реляцією». Коли Вам цікаво, то прочитайте мого листа, хоч і без Лілі, перед відосланням до неї — секретів там нема, а є все, що можу тепер написати про себе. Коли маєте час, напишіть мені, не рахуючись листами. Цілую Вас. Будьте здорові!

Ваша Леся

171. ДО Б. Д. ГРІНЧЕНКА

15 лютого 1910 р. Хельван 2/II 1910

Вельмишановний Борисе Дмитровичу!

Перед від’їздом з Кавказу написала я було до Вас, але забула листа дома, та ще й без адреси, так він там, очевидно, і завалявся, бо щось не маю ніякої ознаки, щоб він дістався до Вас. Тим часом звідси я вже якось не вспішилася написати, то через клопіт урядження, то через «канікули», що я справляла, поки Клим був тут зо мною (ми виїхали вкупі, але тепер я вже давно тут сама), то вже й не знаю через що. Трошки, правда, то недуги, то робота заважала кореспонденції. Недуги мої — звичайні, як і раніше, хоча таки в Єгипті вони значно менші, і я навіть маю «дерзкую надежду» і зовсім їх тут покинути, коли не тепер, то на той рік, а може, таки й тепер. Важно те, що тут я маю нормальну температуру (минулі дві зими я сього майже ні одного дня не мала) і значно більшу енергію в цілому організмі. Для прискорення гоїння оце ще маю піддатися ін’єкціям туберкуліну — побачимо, що ще з того буде. Але се вже моя нетерплячка, бо, здавалось би, якого мені ще рожна треба? Зрештою, кажуть, з легких далеко легше можна вигнати туберкульоз, ніж з нирок (так мене «потішають» лікарі), і тому треба до мене «остро» братися.

Поки що, однак, ще не роблю нічого «острого», тільки гріюся на сонці і їм 5 раз на день quantum satis l. Живеться тут не зле, оселилася я у порядних людей і в досить привітному товаристві. Ся Villa Continental є, властиве, санаторіум, тільки не має вигляду санаторського, бо уряджена в домі багатого араба, збудованому для приватного вжитку, з «салямликом» посередині (щось наче атріум римський), з балконами в кольорових шибках і т. п. До того ж межи нами багато людей здорових, «сопровождающих» і просто так, через те у нас не раз буває аж занадто весело. Зрештою, тут і клімат, особливо колорит, дає людям нахил до веселості: все ясне небо, все повна певність від дощу (за 2,5 місяці, що я тут, дощ, може, чи 5 раз ішов) і якась особлива лагідність колориту, якась легкість повітря, якої я нігде в Європі не завважала,— все це якось здіймає духа людині. От тільки земляків мені бракує. Воно то є дехто gente ruthenus але се мало потішає, бо таки хотілось би, щоб і natione був свій чоловік. Була тут Чи-каленківна Вікторія, та вже виїхала, бо поправилась настільки, що вже ніяких бацил більше в неї не стало (а раніш був туберкульозний процес в легких і в горлі), а зосталась тільки давня (здається, вроджена) істерія, що проти неї безділля санаторське скоріше шкодить, ніж помагає, отож дівчина й поїхала в Італію в надії там свою університетську науку скінчити. І тепер я вже знов без земляків, хіба що приїде одвідати мене один галицький українець Білинський, що служить лейб-апте-карем у хедива,— бачите, які бувають оригінальні посади у наших земляків! Шкода, що Ви не поїхали зо мною в Єгипет. Ми б тоді, може, й без санаторій обійшлись, а взяли б собі якусь хатку та й жили б колонією українських письменників. Та, може б, воно ще й тепер не пізно? Я чувала від людей, що поприїздили сюди з Капрі, з Корфу, з Рів’єри, що таки всі ті місця проти Єгипту (а надто нашого Гелуана) нічого не стоять. Про Капрі й Корфу не знаю нічого, а про Рів’єру то таки мушу сказати, що далеко їй до Єгипту з її дощами й холодними вечорами взимі. У нас тут трохи було холодно, всього два тижні, від різдва до водохреща, і то все ж не менш було, як +10 вдень, а +7 вночі (тепер уже +18 в затінку). В хатах у нас зовсім грубок нема (навіть таких, як в Італії), але навіть хворі нирками люди, дуже жадібні на тепло, від сього не страждають. Зрештою, в деяких санаторіях єсть і грубки. Поганенько тут хіба те, що досить дорого жити — 85 руб. в місяць, а то і 130, і 150, і більше платять навіть люди середнього достатку, якщо не можуть врядитись на своєму господарстві. Мені се трохи компенсується тим, що я тут знаходжу заробіток, чого, наприклад, ніяк не могла знайти в Ялті, через те мені матеріально легше жити тут, ніж у Криму. Морально прикро головно те, що дуже довго йдуть листи з Кавказу — два тижні цілих! З України то часом через один тиждень доходять. З Італії, певне, швидко доходили б, та я сама винна, що не знаю, як саме вони йдуть, наприклад, з Оспедалетті, бо ні Вам, ні Козлов-ським досі ще не писала. Не знаю навіть гаразд, як Ваше здоров’я,— на київські звістки не покладаюсь, бо йдуть вони таким кружним шляхом, що поки дійдуть, то мають вже не сучасний, а хіба історичний інтерес.

Тим часом рада була б довідатися щось сучасного. Хоча знаю по собі, що про здоров’я дуже нудно писати.

Літературою тут бавлюся мало, бо все-таки ще багато працювати не смію (лікар не дає), та й заробітки чимало час розбивають. Однак між іншим перекладаю давньоєгипетські ліричні пісні (не з ієрогліфів, а з німецького перекладу), що заінтересували мене подібністю до... українських!

Уже б хто сподівався! Збираюсь писати єгипетські враження, але ще ні слова не написала. Хороша се сторона, і я вже звикла любити її не як чужу.

Бувайте здорові. Вітаю щиро Вас обох.

Л. Квітка

172. ДО М. В. КРИВИНІОКА

15 — 16 лютого 1910 р. Хельван 15 (3)/ІІ 1910, Egypte,

Helouan, villa Continental

Дорогий Михайле!

Вчора був у мене Яворницький, що ледве знайшов мене, бо шукав у пансіоні п. Білинської,—казав, що се Ви йому таку адресу дали, але се він, певне, щось