Том 12 - Леся Українка

наплутав, бо я ж усі свої адреси подавала додому і Ви їх мали знати. Ну, та дарма, все ж він мене знайшов, і се дуже приємно, бо взагалі тут не часто українця побачиш, а, крім того, він видався мені симпатичним і інтересним чоловіком. Тепер він поїхав у горішній Єгипет оглядати тамошні руїни, а на поворіт проживе тут з тиждень на нашій віллі для відпочинку. Він завзятий дід — лазив і на піраміди, і в піраміди, і де його тільки не носило! Се в 60 літ і з ревматизмом! Ну-нуІ Треба буде з ним ще раз в єгипетський музей поїхати — на «пані з золотим обличчям» подивитись (там є така одна красавиця). А поки що я сиджу грибом і нікуди не рипаюсь. Вприскую двічі на тиждень туберкулін і маюся нічого собі: реакція невеличка, не вище 37,2 (се в Телаві було цілу зиму встяж без жадного туберкуліну), перші дні самопочуття було поганеньке, а тепер і се нічого, навіть майже перестала боліти спина і ноги, а то було здорово обридали і вдень, і часто вночі.

Ну, як же у Вас діла з урядженням в Катеринославі? Далось уже Вам узнаки теє «тимчасове» життя! Отак от і ми, все «на отлете». Писав Кльоня, що все старається видобутися з Телава кудись на сухіше місце, та поки що нічого певного нема. Не знаю, чи просив він Вас відосла-ти йому назад ті етнографічні матеріали, що ми послали до Вас, вибираючись в Єгипет. Якщо ні, то я прошу їх відослати, нехай уже він їх сам глядить, а то він завжди за них дуже турбується, як не має їх при собі. Та, може, якщо справді доскочить якого переміщення, то матиме місяців зо два вільних «на переїзд» і, може, займеться трохи порядкуванням сих матеріалів. Адреса його все така: Телав, Тифлисская губерния, 4-я Нагор-ная, № 4, Климентию Васильевичу Квитке.

Бачила я, нарешті, Білинського. І така шкода! Виходить, що він в Мекку не їздив, і я через непорозуміння не бачила його досі. Знайомостю з ним я дуже задоволена, а як він з мене, то вже він знає.

Чи не знаєте, чому Ліля і мама не озиваються до Кльоні? Він писав до їх святами. Може, пропали листи (чи картки)? Писала б я ще, та вже треба вчити одного пана по-французьки. Будьте здорові, цілую Вас.

Ваша Леся

173. ДО М. В, КРИВИНЮКА

17 березня 1910 р. Хельван 4. III 1910. Egypte,

Helouan, Villa Continental

Дорогий Михайло!

Ваш лист опізнився — Яв[орницький1 уже виїхав, а то б я спробувала поговорити. Він вабудько — картку Вашу згубив і адресу мою переплутав, ледве мене знайшов. Бачу з Вашого листа, що Ви з Лілею дуже знервовані (звідси всі несправедливості й образи), і се мене дуже журить. Жалую, що не можу Вам довше написати — ще 1V2 тижні буду дуже зайнята, а там вільніше буде. Ін’єкції дають реакцію (37,1), а позитивного поки що нічого. Ці лую Вас. Будьте здорові.

Ваша сестра Леся

174. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

10—11 квітня 1910 р. Хельеан 11/IV (28/111) 1910, Egypte,

Helouan, Villa Continental

Люба мамочко!

Пора вже мені умовитись, де ми зустрінемось, як я буду вертатись «во-свояси». Був у мене проект заїхати пожити до Лілі з тим, щоб і провадити далі ін’єкції туберкуліну, що їх, здається, не вдасться тут скінчити. Але з сього проекту, певне, нічого не буде, найперше через те, що навряд чи буде Ліля сама в Катеринославі, по-друге, через те, що все ж боюся довгого detour 108 на Катеринослав, бо не стільки я поправилася, скільки слід би, а як ще й ту поправку розтрушу по дорозі, то мало що більше довезу додому проти того, що вивезла... З тої ж причини (другої) страшнувато мені і в Київ їхати, хоча і дуже хочеться,— у Києві ж, окрім подорожньої втоми, ще матиму метушню, від якої можу втриматись хіба в тому разі, якщо розкисну там, як було при проїзді з Берліна, чого, звісно, не дай боже.

Найобачніше було б для мене спинитись в Одесі і просити тебе і Лілю (Дора, певне, буде зайнята екзаменами, а Микосеві, либонь, не до роз’їздів) приїхати туди.

Однак як се для вас обох ніяк неможливо або можливо на дуже вже короткий час, то я таки приїду в Київ, бо не можу ж я бути на українськім березі та й не бачити своєї родини. Тут тільки одна маленька «загвоздка» є: надіючись на гонорари від тебе та од «Вісника», я не запевнила собі завчасу висилки додаткових грошей з Кавказу (та й взагалі се дуже трудно зробити з такого trou а, як Телав), а приймаючи на увагу, що звідти й звичайні листи йдуть не раз цілий місяць, рахувати на те, щоб отримати грошовий лист (в Телаві ж банків нема) до початку мая ст. ст., коли я думаю виїхати, тепер уже не можна. Тим часом гонорарів моїх щось не чуть, заробітки мої тутешні зменшились, бо учеників тільки двоє лишилося, а то всі повтікали від хамсину (alias 109 — самум) так само, як і ті мільйонери, що давали мені перекладати торгові контракти, тож фінанси мої тепер у такому стані, що їх, либонь, хіба дуже в обріз стане на поворіт додому. Взагалі мене се «підрізує» — от навіть одежі літньої не можу собі як слід справити, бо вже ж «лічебного» бюджету скоротити ніяк не можна, то треба вже на чомусь іншому натягати. Я, правда, може, й сама винна, бо відмовилася в свій час від «авансу», до якого мене призволяв «Вісник», та я непевна була, чи справді коли «излезе на свет» моя поема, а при таких умовах аванс скидається на «подачку»,— я ж іще до таких злиднів не дійшла. Можна б тепер написати, щоб прислали за той шматок, що вже видрукуваний у III книзі, та трохи ніяково й се робити. Однак якщо ти не можеш прислати мені тепер за «Йоганну», то будь ласкава передати редакції «Вісника» сю просьбу про скоре надіслання частки гонорару. Не пишу поки що про се просто до «Вісника», бо, натурально, мені легше писати про такі речі тобі, ніж чужим людям. Хоча взагалі, мушу признатись, неприємно про се писати до кого б не було — така вже моя