Том 12 - Леся Українка

буває, а я маюся гірше, ніж торік було о сій порі. З нирками то так собі, без переміни, хіба що ходити ще менше можу, якось зараз або кров, або так болить, але в спокійному стані нічого; та от з кашлем ніяк не розминуся [...]. З полудня здіймається трохи t° (буває до 37,8) і держиться підвищена часом до 7-ї г[одини] веч[ора], а часом до півночі. 37,8 буває нечасто, а звичайне так 37,2—37,4. При тому майже місяць триває нежить, що Для мене зовсім незвично, бо він буває у мене рідко, гострий і недовгий, а се щось наче в хронічний перейшло. Минулого тижня ще було й зуб розболівся і голова страх тріщала і такий був стан, що я навіть день у ліжку пролежала. Тепер мені ліпше, голова не болить, зуб часом трошки озивається, t° сьогодні вперше після двох місяців була нормальна (36,6) аж до 5-ї години і тепер невисока (37,1), і кашель був легший, без рвоти. Може, воно вже на ліпше поверне. Вигляд, кажуть, у мене зовсім добрий, їм немало, сплю навіть багато. Так що, може, се і неважна хвороба, а тільки нехай би вже минала, бо тії рвоти таки дуже обридли, та й взагалі досить уже з мене одної халепи. До лікарів тутешніх не вдаюся, бо їх «пошти що нема», нехай уже, як у Тифліс попаду, то піду, щоб мене вислухали, та й зуби мушу добре полатати. Тільки коли трапиться в тому Тифлісі бути?.. Навмисне їхати не хочеться, бо се і втома і втрата чимала, а все жду, що, може, в Кутаїс мандруватимем, то воно й по дорозі було б. Але з тим Кутаїсом ще досі ніякого «дви-жѳнія води» нема, і ми досі не знаємо, куди і коли мандрувати маємо. Потримай мої рукописи і наші ноти у себе, а то ще розгубимо по дорогах. Щодо історіичних] записок, то добре б їх переписати і дати якому фаховому знавцеві на перегляд (а оригінальний рук[опис] хай би був у тебе), та не знаю, чи тобі се легко зробити, мені ж воно зовсім неможливо. А може б, і варто видати ті записки, бо писалися вони в свій час «з любов’ю», а се, кажуть, великий шанс до педагогічної придатності праці. У всякім разі, коли вони послужать для Михаля, як колись служили для тебе, то вже моя праця не марна.

Дуже дякую тобі за книжку 0[реста] «Щевицького], мені вона ще потрібна, а як прочитаю, то пришлю тобі.

Спасибі, моя золотесенька, що дбаєш про мої інтереси, та не спішися виплачувати мені, поки «утвердишся» остаточно на своєму місці, бо я б не хотіла, щоб ти через мене терпіла які матеріальні невигоди. А Микось і мама, коли можуть, то добре, якби виплатили, бо мені на зиму знов «мандрівочка пахне», а хто зна, чи сю зиму могтиму і так заробляти, як минулої, і літо гірше від торішнього, то, може, й зима буде гірша (для мене). Пришли якусь адресу для заказн[их] листів — хочемо послати тобі фотографії. Я і Кльоня цілуємо тебе і Михальця. ФІеоктиста] С[еме-нівна] і Маріуся] кланяються. Будьте здорові, тюсіні мої.

Твоя Леся

Як ти маєшся? Чи не дуже перетомлюєшся? Я таки побоююсь за тебе. Пиш[и] мені хоч недовгеє слово. Кл[ьоня] мається нічого собі (голос трохи ліпший), тільки нервуєть-ся невиразністю стану.

180. ДО М. В. КРИВИНЮКА

15 вересня 1910 р. Телаві 2. IX 1910. Телав

Дорогий Михайле!

Дякую Вам за пересилку листа від Мані Б[иковської] (з Євпаторії) і прошу, в разі потреби, переслати вложеного сюди листа до мами в Катеринослав. Я не розібрала, чи надовго мала мама поїхати з Гадяча до Лілі і коли саме вернеться в Київ, Ви, либонь, се знаєте ліпше, то поручаю свого листа Вашій ласкавій увазі. Коли Ви ще не казали «Літературно-науковому віснику» посилати мені сюди книжки (я нічого за все літо не одержала), то вже й не кажіть поки що нічого (так само й про плату за «Єгипетські пісні»), бо саме сьогодні одержав Кльоня, нарешті, «назначение» в Кутаїс (на таку саму посаду, як тут), то сього місяця ми вже й виберемося звідси. Листи звичайні можна й сюди слати, бо їх перешлють по заяві на нову адресу, а посилки й гроші, здається, не пересилають.

Здоров’я моє трохи поліпшало, але до доброго йому таки ще далеко. Може, зміна місця поправить...

Будьте здорові та обізвіться, як знайдете час. Кльоня Вас вітає. Цілую Вас міцно.

Ваша сестра Леся

481. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

15 вересня 1910 р. Телаві 2/ІХ 1910. Телав

Люба мамочко!

Спасибі тобі за гроші (15 p.), я вже кілька день як їх отримала, та от досі не відписала, бо в нас тепер за-казна пошта рідко йде, а простим я не хочу посилати.

Ну, наші перспективи виясняються. їдемо вже в Кутаїс — прийшло вже «назначение». Мало-мало не вийшло так, що проїхались би в Сигнах тижнів на два-три, а потім би знов пакувались в Кутаїс. Бо Кльоня вже давно назначений у Сигнах, а тільки тифліський суд, спасибі йому, забув дати «приказ» про те, щоб здати тутешні діла кому іншому, а без такого приказу рушати з місця не можна. Недавно ж було тут усяке начальство (возило міністра юстиції по Кахетії), побачило Кльоню, як «представлявся», та й каже: «А ви ще тут? Треба нагадати в Тифлісі, щоб Вас послати в Сигнах». Дуже нам се було прикро, бо зо дня на день ждали того назначения в Кутаїс (в Петербурзі з ним мало не 3 місяці уводили!) і не було ніякої охоти тинятись якимсь табором по Кавказу. Аж ось сьогодні вже «опасность миновала», і як прийде «приказ» із суду, то вже се значить не в Сигнах, а просто в Кутаїс їхати. Се вже я буду у самісінькій Колхіді жити, бо саме Кутаїс і має бути те місце, де аргонавти золотого руна добували на річці Ріоні, що в давнину звався «золотим», бо тоді там був золотий пісок (тепер його вже мало, тільки при самому усті).

Там, кажуть, і тепер люди дуже люблять грецькі

ймення, особливо Язон (се скрізь у Грузії розпросторене ймення, тільки вимовляється Ясон, що, здається, і єсть правильно).

В Кутаїсі має бути дуже тепло (як в Ялті, а може, й тепліше), тільки мокрувато,