Том 12 - Леся Українка

Ах, коли б уже якось склеїтись!.. Я не знаю, як дякувати тобі, що ти поможеш мені порятуватись. Цілую тебе дуже-дуже міцно. Кльоня і Феоктиста Семенівна кланяються.

Твоя Леся

P. S. Пиши на моє ймення, а не на Кльонине — скоріше отримаю. Пиши заказним.

25, 28 листопада 1910 р. Кутаїсі 12. XI. 1910. Кутаис,

Тифлисская ул[ица], д[ом] Хабурзания (№ нема тут).

Любая Ліленько!

Від мами та Михайла ти, певне, знаєш, яка мені хален-ка трапилась тут зараз по приїзді,— я ледве що тепер входжу в норму і ще далеко не все можу їсти, через те і вигляд у мене досі доволі заморений і сили якось мало (хоч її вже й давно небагато!). Тому я і з сим листом забарилась, бо писати прихапцем, як писала в Київ з конечності, мені не хотілось, а толком не могла. А тут ще необхідний шарварок з урядженням (ще й тепер не зовсім покінчений) забирає остатню енергію, хоч мені і не дають домашні, та я якось не можу зовсім не шпортатись, принаймні в своїй та в Кльониній хаті, щоб «навести порядок» по-своєму, а треба признатись, що таке шпортання, може, найгірше томить з усіх робіт, мені доступних. Все-таки тепер я вже значно поправилась, тільки не знаю, як тая тарапата на нирках відбилась. Тижнів 1V2 тому був у мене якийсь такий гострий і прикрий напад болів і роздражнення в правій нирці і у всіх «путях», що тільки опієм якось угамувалася, а то здавалось, що з ума зійду, такий якийсь чудний вплив того нападу був на нерви і навіть на голову. Але, може, то і не мало наслідків, бо щось подібного було раз на пароході, як я їхала з Єгипту, а проте аналіз нічого надзвичайного не виявив. Оце хутко зроблю аналіз, то побачимо. Треба провірити, бо в моїй слабості кишок, що лікар назвав гострим катаром, той же лікар бачив деякі ознаки тифозного елемента (тут тиф дуже розпросторений), а се, здається, для нирок поганенько. Навели ми справки в Тифлісі про світолічення в двох тамошніх світолікарнях, то з одної написали, що там холодним світлом не лічать, а з другої, що, на їх думку, мені лічення холодним світлом не підходить (Фінк мамі казав навпаки), але що якби я приїхала, то, може б, вони мені якийсь інший спосіб лічення підобрали. Я щось не маю охоти їхати на невідомі експерименти — уже не раз на тому опеклася!— а либонь-таки поїду на зиму (як зовсім поправлюся з животом перед пароходними харчами) в Єгипет, весною ж, на повороті, в Київ, таки до Фінка, на холодне світлої, може, якось позбудуся своєї напасті.

Раніше декабря рушити не можу, бо перед довгою дорогою треба ліпше поправитись, та ще й з грошима не зібралась, але таке запізнення проти торішнього не біда, бо погода тут дуже добра — я навіть в Італії кращого ноября не бачила — всі ходять без пальто, навіть я, до того ж у нас є велика скляна веранда на південь і в ній буває при сонці по-єгипетськи гаряче (+27° R), отож я на їй здебільшого й пересиджую. Осінь сього року тут виключно суха (звичайно тут дощу «полагається» багато), і «старожили» чомусь запевняють, що як такий ноябрь, то й де-кабрь має бути незгірший.

Тепер ще напишу про гроші. Мама недавно сама предло-жила мені, що дасть мені 500 р. на лічення, незалежно від інших рахунків; я подякувала і не відмовилась. Якщо мама не роздумає і справді буде в стані прислати мені ті гроші, то мені їх майже стане на те, щоб прожити в Єгипті місяців зо три (сеї зими я ж там не буду так довго, як минулої, бо виїду в декабрі (десь після 10-го, а на апріль хочу вже в Києві бути). Кажу «майже», бо сама дорога забере коло 200 р. (з паспортом і т. і.), а в Єгипті місяць життя лічебного більше як 100 р. коштує. Коли буду в стані заробляти, як торік, то запевне зможу знайти заробіток на «добавочные расходы», але як буду і далі так киснути, як тепер, то навряд чи що зароблю, а вже треба буде готового докласти 150—200 p. minimum. (Торішня зима коштувала мене 700 p., не рахуючи заробітків, що дали мені коло 300 р. за зиму). Дора писала мені, що в декабрі може дати мені свою пайку, отже, значить, я не маю потреби доводити тебе до позички, а можу без всякої невигоди для себе так отримувати твою виплату, як буде вигодніше для тебе. Тільки в тім разі, якби мамі через що-небудь не випало виконати своє призволення або для Дори було б трудно ущербляти тепер свої гроші, коли вона ще нічого не заробляє,—в такім разі я проситиму тебе виручити мене, але се навряд чи прийдеться. Микось мені нічого не писав, і я думаю, що він не може мені нічого дати, тому і просити не буду. Про Оксану нічого й казати — якби я могла, то ще б я їй помагала тепер. Але моє становище таке, що і ту решту грошей, яка ще лишилась від ліквідації землі, я не можу взяти на своє лічення, бо вона конче потрібна для докладання до Кльониної плати на наше спільне життя тут. Кльоня має несповна 150 р. па місяць (з того ще робляться всякі «вычеты»), а на сі гроші 4 людини (з них 2 хронічно слабі) на Кавказі не можуть прожити без голоду і холоду, а хутко нас може бути і 5, бо сеї зими, либонь, і Олександр Антонович переїде до нас, покинувши службу. Для «докладання» у нас стане років на два, щонайбільше на три (се при великій економії, і коли не буде періодів лічення та рецидивів нездатності до праці, бо з тим то й на рік не стало б), а чи до того часу матиме Кльоня більшу плату — невідомо. Через те от я і не зважуся ні їхати куди, ні розпочинати якогось довгого лічення, поки не отримаю грошей од мами або від тебе і Дори. Але, повторяю, тепер тобі зовсім нема чого затягати новий довг ради мене, бо я до декабря все одно не виїду, а до того часу, може, мама мені вишле, як обіцяла. Коли тобі не трудно посилати