Том 9 - Леся Українка
*
Ой мала та Грапинючка два синочки рідні,
Та й она їх виряджала до самої Відні,
А із Відні до Кракова, з Кракова до Львова.
— Щоб мою Парасину ніхто не збитковав!
А та стара Грапинючка на то не вважала,
До сина, до Грапини, дрібний лист писала: (2)
— Вже си твоя Парасина геть воли
збувала, (2) Уже коні воронії геть попродавала, (2)
Уже вина йа вже пива розпечатувала, (2)
Уже слуги вірненькії геть повідганяла.
Ой єк прийшов пан Грапина до нової брами:
— Вийди, вийди, Парасино, втвори ми
брамочку!
Ой йа вийшла Парасина, ключима дзвеніла:
— А дзінь добрий, господарю, давно-м ті
виділа.
— Дотепер-сми, жінко, зважав,
ой тепер не зважу,
А тепер ті головочку одразу ізсаджу.
Та єк пішов пан Грапина до нової стані,— Стоять коні воронії поприсилувані;
Та єк пішов пан Грапина до нової бані,— Стоять пива, стоять вина попечатувані;
Пішов до нової кухнє, слуги навкруг сидє Та срібними ложечками вечероньку їде.
А єк пішов пан Грапина до нових покоїв,
А старая Грапинючка та й у кріслах сидить Та й маленьке Грапинятко на рученьках
держить.
— Дотепер си, мати, зважав, тепер си не
зважу,
Зсадив жінці головочку та й тобі ізсаджу.
* * *
Ой де б я із досадоньки пішла,
Ой де б я своє горе рознесла.
Ой гей піду з того горя в садочок,
Гей [ой] вирву, вирву я кленовий листочок. Ой гей на нему всю досадоньку спишу,
Ой відішлю я в славен город, у Москву.
Ой гей хто ж буде той листочок читати,
Ой гей той буде всю досадоньку знати. Перша досада — що чужая сторона,
Друга досада — що дружина [невірна], Третя досада — що дитина малая,
Четверта досада — що свекруха лихая. Четверта досада — що свекруха лихая, П’ята досада — кого люблю, та й нема.
Ой із гори та в долину І в луг по калину.
Любив козак дівчиноньку, Як мати дитину.
Любив єї, зрадив єї,
Я сам тоє знаю,
Хоць я єї одну зрадив, Проте дев’ять маю:
Одна миє, друга чеше, Третя обіймає,
Четвертая постіль стеле, П’ятая лягає;
Я з шостою в танець піду, З сьомою гуляю,
А з восьмою заручаюсь,
З дев’ятой вінчаюсь.
Не *
*
Під гай, коню, під гай, коню, Під гай зелененький! Од’їжджає на Вкраїну Козак молоденький.
Ой чи чули, сусідоньки,
Як кури запіли,
Як у мене кавалери Вечероньку їли...
* * Не
Іде господь дорогою,
Надибає дівку з водою, Надибає дівку з водою:
— Дай-ко, дівко, води пити, Злотні вуса покропити,
Злотні вуса покропити!
— Не дам пити, ба й не чиста, Нападало з клена листя.
Іде господь дорогою,
Надибає дівку з водою: (2)
— Дай-ко, дівко, води пити, Злотні вуса покропити. (2)
— Не дам пити, ба й не чиста, Купалася в ній пречиста.
— Брешеш, дівко, вода чиста, Вода чиста, ти — не чиста,
Сім-єсь хлопців породила, її одного-єсь не схрестила, (2) Та й усіх-єсь потопила.
Стала дівка сє лєкати. (2)
— Стій, дівко, не лєкайсє,
Пди до церкви, сповідайсє.
Лишень дівка приступила, їй сє земля розступила.
Стоїть камінь, ба й біленький, На нім писар молоденький,
Пише, пише, розписує,
Душку з тілом розлучує.
Душка з тіла вилетіла,
В райські двері собі сіла,
ДИТЯЧІ ГРИ, ПІСНІ Й КАЗКИ
ПЕРЕДМОВА
Всі оці дитячі гри, співи та казки зібрані серед народу на Волині, в Звягельському, Луцькому та Ковельському повітах; при записуванні задержана вимова, властива кожному з повітів. Матеріали сі, однак, не було записано від якоїсь одної людини з народу, вони збиралися довго в пам’яті моїй; мало не всі їх я знаю, як то кажуть, зроду, перейнявши їх ще дитиною від сільських дітей, а матеріали з Ковельщини мені трапилось не раз перевірити на місці пізніше.
Може, так споруджена, збірка ся і не задовольнить всіх вимог сучасної етнографії, та коли вона заохотить інших зробити щось ліпше, то праця, покладена на неї, не буде пропаща.
Вважаю собі за повинність застерегти, що всі мелодії, уміщені в сій збірці, д. Квітка записав змого голосу. Отже, приймаю відповідальність виключно на себе. Все, сказане тут про текст, відноситься в рівній мірі і до мелодій.
Лариса Косач
1
«ПУСКАЙТЕ НАС»
Діти стають так, що половина береться за руки, а друга половина так собі гуртом тримається і співає: Той гурт, що за руки побрався, одспівує:2. Не пустимо, не пустимо, бо близько Дунай.
1. Пускайте нас, пускайте нас за гір 1 погуляти.
А ми мости
помостимо
за райський Дунай.
Незчеплений гурт співає:3. А ми мости поломимо, сами собі поїдемо
за райський Дунай 13.
Та й силоміць прориваються крізь зчеплений гурт.
(с. Колодяжне, коло Ковля)
Треба завважити, що в с. Колодяжному діти, так само як і дорослі, намагаються співати якомога грубшим голосом, на цілу октаву нижче, ніж записано тут і далі в піснях з Колодяжного.
Варіанти: 1) Kolberg Oskar. Pokucie. Obraz etnograficz-ny. Lwow, 1883, tom I (№ 75, st. 175; № 86, st. 181; № 34, st. 186). 2) Милорадович. Народные обряды и песни Jly-бенского у. Полтавской губ. (Сборник Харьк. историко-филологич. общества, т. IX. Харьков, 1897), ст. 52 (Три варіанти). 3) Чубинский. Труды этнографическо-статисти-ческой экспедиции в западно-русский край. Том III, ст. 42 (Танок «Король»; той самий у Лисенка — Молодощі. Збірник танків та веснянок. Київ, 1875). 4) А. И. Рубец. Двести шестнадцать народных украинских напевов. Москва, 1882 (№ 29).
ГРА В «ЗАЛІЗНОГО КЛЮЧА»,
АБО У «ВОВКА»
Діти стають в коло, побравшись за руки, а одно в середині, в крузі, намагається прорватись, налягаючи грудьми їм на руки. Його питають: який ключ? Воно відказує: залізний! Як розчепить чиї руки, то виривається з круга і втікає, а за ним всі женуться та співають:
Ой дзвони дзвонять, чорти вовка гонять по болотах, очеретах, де люди не ходять.Хто зловить, той сам стає «вовком» у
