Том 9 - Леся Українка

Ой устану я й у п’ятницю,

Чи не напряду я хоч чісницю. Ой пряла і т. д.

Ой устану я й у суботу,

Чи не пороблю я всю роботу.

Ой пряла і т. д.

(м. Миропілля)

* *

*

Ой з-под того явора Вийшла вдова молода, (2) Породила два сина — їванюшу й Василя.

Й у китайку повила,

Та й в корабель вложила, Та й на Дунай пустила:

— Ой ти, море синоє, Гляди мої синове.

Ой ти, риба зимова,

Гляди мої два сина — їванюшу й Василя.

Ой ти, жовтий пісочок, Гляди моїх діточок!

Ой в двадцятому году Пішла вдова по воду, Стала вдова воду брать, Став корабель припливать Та й до вдови розмовлять:

— Ой ти, вдово молода,

Чи любиш ти Василя, їванюшу й Василя?

— Йа Василя я люблю,

За Василя сама йду,

За Йванюшу доч даю.

— Ой ти, вдово молода, Дурна в тебе голова:

Ой син матки не берьоть, Матка за сина не йдьоть, Ой брат сестри не берьоть, Сестра за брата не йдьоть!

Ой у полі корчомка,

Там молода шинкарка.

— Шинкарочко молода,

Дай мні меду ще й вина.

— Я тобі меду не дам,

Бо у тебе жупан дран.

— Хоч у мене жупан дран,

Та я маю грошей збан.

— Як ти маєш грошей збан,

Я за тебе дочку дам,

Не так дочку,— наймичку,

Що хороша на личку.

У суботу збір збирав,

У неділю повінчавсь,

В понеділок спать лягли.

— Ой ти, милий, миленький, Скажи мені правдоньку,

Якого ти родойку?

— Ой я з села селянин,

На прізвисько — Карпів син.

— Ой я з села селянка,

На прізвисько — Карп’янка. Бодай пспи пропали,

Брата й сестру звінчали.

— Ходім, брацю, в намастир9, Нехай же нам бог простить. Намастир каже: не прийму, Господь каже: не прощу. Ходім, брацю, в темний ліс,

Нехай же нас звір із’їсть. Та ліс каже: не прийму, А звір кэже: не буду. Ходім, брацю, у море, Потопимось обоє.

Море каже: не прийму, Риба каже: вигоню. Ходім, брацю, у поле, Розкиньмося травою.

З тебе буде синій цвіт,

З мене буде жовтий цвіт. Будуть дітки зривати,

Йа з нас гріхи знімати.

Ой ти, мать моя, гей,

Не жалуй мене, гей,

Як озьмуть мене, гей,

У рекруточки,

Пострижуть, побриють, гей, Русі кудрочки.

Русі кудлушки На плечах лежать,

Мені, молоду,

Жениться велять:

— Женись, молодой, Женись, холостой,

Бери за жону Салдацьку дочку.

Салдацька дочка Розумна була,

Рано будила:

— Ставай, молодой,

Бо вже час-пора Сідлати коня,

Сідлати коня Вороненького

Под того майора Молоденького.

Поїхав майор Через три села,

Виписав бумагу Золотим пером:

— Чи дуж, чи здоров Ти, товариш мой?

— Не дуж, не здоров,—

Головка больна. Потеряв коня (2) Вороненького Керез ту дівчину Молодейкую. Потеряв коня Ще й сіделечко Керез ту дівчину Моє сердечко. Потеряв коня Ще й подушечку Керез ту дівчину • Люблю душечку.

З зеленого гайка Вилітає галка,

,3-под темного луга Вилітає друга.

Біда тії галці Без лісу темного,

Як мні, молодейкій,

Без родойку свого.

Ой маю я роду —

Два братики зроду,

Далеко від мене,

Цураються мене.

— Браття мої, браття, Браття-соколята,

Прибудьте до мене Рокового свята!

— Сьостро ж наша, сьостро, Далека дорога, (2)

Наша сестра вбога.

— Ой буду я, браття,

Три дні заробляти,

Таки буду браття

За гості приймати.

Поставлю горілки В зеленої пляшки,

То з медом, то з перцем, Прошу з щирим серцем.

— Сестро наша, сестро» Чого стара стала?

Чи сини женила,

Чи дочки давала?

— Синів не женила, Дочок не давала, Найменшого сина

В військо виряджала.

Того ж бо я, браття, Така стара стала.

Ой вже мої ноги Та знають дороги.

Ой вже ж мої руки Набралися муки.

Ой вже мої гочі не доспали ночі.

Ночі не доспала,

Дитьо колихала,

Йа вдень не спочила — Ниточки крутила.

БОРОДАРІ

і

Кремповее ксшесо (2)

Поверх веди ходило, (2) Всеньких хлопців ділило, (2) Сьому й тому повкопи, (2) Павлусьові півтора. (2)

Ще й Антося молода. (2) Треба пиво варити (2)

І Павлуся женити. (2)

Ой ще пиво не вкисло,

Вже Павлуся принесло.

— Ой що ж тебе принесло, Чи човничок, чи весло.

— Приніс мене сивий кінь До Антосі в новий даір.

До Антосі, до серця,,

На білое ряденце,

До Антосі, до дусі,

На білії подусі.

2

— Пускайте нас (2)

За гір погулять.

— Не пустимо, (2)

Бо близько Дунай.

Наші мости поломняні На райський Дунай.

— А ми мости поладимо, Крайнім дітям заплатимо, Самі поїдем.

з

А в кривому ташцо Не вивести концю.

Коню вороненький.

Танець понімецький.

Ой хто в Луцьку бряжчить? Молода ключниця.

Там вона ходила,

Слуги пребудила:

— Ой устаньте, слуги, Встаньте, не лежіте,

Замків стережіте,

Ой щоб не украли Дівоцької краси.

Дівоцькая краса,

Як літняя роса:

На Дунаї прана,

На сопці сушана,

На столі качана,

У скриню схована. Парубоцька краса — Кропива зелена.

Парубоцька краса В калюжі випрана,

На хмарі сушана,

На призьбі скачана,

У яму схована.

4

Бородар, бородарку!

Продав Зосим Дарку.

А що взяв за Дарку?

Цілу піврубельку.

5

(просо)

Ой їхали хлопчики орати, Ще гороху сіяти.

Вродилося три зерні, Наші хлопці мізерні.

А дівчата — копати,

Ще й рутоньки сіяти. Вродилися квіточки, Хорошії дівочки.

6

Стала дуброва горіти, Стали хлопці гасити —

В решеті води носити. Кілько в решеті дірочок, Тілько хлопцям болячок. Стала діброва горіти, Стали дівки гасити — Збанком води носити. Кілько в збанку водиці, Тілько в дівчат правдиці.

7

(просо)

Ой на горі санчата.

Роди, боже, дівчата!

Ой на горі стовпчики, Бери, чорте, хлопчики.

8

(просо)

Покочу я долото,

Всенькі дівчата в болото, Ой хоць вони в болоті,

То по коляна в золоті.

Ой покочу я тарілку, Всенькі хлопці на