Том 9 - Леся Українка

Постійте, хлопці, тутека, Принесе сука молока, Будемо суку доїти,

Будемо хлопців поїти.

Як не схочете молока,

То ззіжте, хлопці, чортяка.

Ой грай, музиченьку,

Та не жалуй смичка, Нехай же я погуляю,

Бо я розкошничка.

2

Нащо мені музики,

В мене свої язики,

Я заграю, поскачу,

Я нікому не плачу.

3

Ой грай, коли граєш,

Коли добрий смичок маєш, Як не хочеш добре грати, Пішов проч з меї хати.

4

Дивилася кроз стіну,

Чи хороша на стану:

Не велика, не мала — Посередня жона.

5

Ой з-за гори вискочила, Всейку траву викачала; Тільки Гриць, та Роман,

Та Параска, та Йван.

в

Посилала мене мати Зеленого жита жати,

А я жита не жала,

В борозенці лежала. Борозенка маленька —

Не помістимося,

Тепер нічка маленька —

Не награємося.

7

— Ой ти, гарний Семене, Ходи сядь коло мене,

І кожух в мене є,

Сватай мене, Семене.

— Ой що мені по кожусі, Коли дівча не до душі, Нехай буде в їдній льолі, Аби дівча до сподоби.

8

Ой горе, моя мати,

За телятками йду,

А ще буде гірше горе,

Як теляток не знайду.

9

Ой хоць мене, мамцю, бий, Ой хоць мене і забий,

А я піду до сусіда,— Гарний хлопець молодий. Таки буду ходити,

Таки буду любити,

Хоч що хочте робіте,

Не можете одбити.

10

А я хату мету,

Там козак на меду,

А в козака чорні гочі,

Я козака люблю.

Козаче, козаче,

Козаче Васильку,

Купи мені намистечко На білую шийку.

[Козаче, козаче],

Козаче Павлусю,

Купи мені перстеника На білую руцю.

11

Ой мати, зотни шию,

Я любитим, поки жию.

Як закопаєш в яму,

Я любити перестану.

* 12

Ой мамуню моя рідна,

Тебе люблять, а я бідна,

Тебе люблять, обіймають,— Мене сльози обливають.

13

Точу горох, ще й точиться, Люблю Гриця, ще й хочеться, Точу горох, розсипаю,

Люблю Гриця, ще й хочеться

14

Ой ти не ходи, куди я ходжу,

Я тобі стежейку перегороджу, Ой ти не люби, кого я люблю, Я тобі голову каменем проб’ю.

1 Треба, очевидно, «кохаю».— Ред 69

Катерина а Василь Сварилися за кисіль, Катерина Василю Не давала кисілю.

16

Ой танець — не робота, Як не вміти,— соромота.

17

Ой гуляла дівчинойка, Ой гуляла вельми, Зачиняла гуляннячко Дубовими дверми.

Ой гуляла, фі гуляла,

Її мати не впиняла, Упинили малі діти, Мусить вдома сидіти.

18

Ой сама я, сама, Чоловіка нема,

А свекрухи не боюся,

Бо не мати моя.

А свекруха — лепетуха, Зеленая лебеда,

Куди піду — не загину, Бо сама я молода.

А свекруха — лепетуха, Йде до коршми пити,

А я мушу, молоденька, Удома робити.

19

Ой казали люди,

Що я упилася,

А я свому миленькому Гилява вдалася.

Ой казали [люди],

Що я не хороша,

А я собі, молодейка,

Як червона рожа.

20

— Чи бачиш ти, чоловіче, Яка я:

Од неділі до неділі П’яна я.

Чи бачиш ти, чоловіче,

Як я п’ю,

Чи будеш ти жалувати, Як я вмру?

— Ой не буду, моя мила, Не буду,

Вже ж такої п’яничейки Не знайду.

21

Козачейку Мельку, (2) Коли любиш чорні гочі.— Люби мене всейку.

22

На татарській горі —

Там татарочки,

Там Марися а їванко В їдній парочці.

23

На татарській горі Кури кудкудачуть, Женітеся, парубочки,

Бо дівчата плачуть.

— Кукуріку, півнику, на току, Чекай мене, дівчино, до року.

— Хіба ж би я розуму не мала, Щоб я тебе до року чекала.

25

Чи я тобі не казала,

Як телята заганяла:

— Прийди, прийди под комору, Я з тобою поговору.

Чи я тобі не казала,

На порозі ставши:

— Не їдь, не їдь у дорогу, Нехай їде старший?

Чи я тобі не казала,

Моє серденятко:

— Не їдь, не їдь у дорогу, Нехай їде батько!

26

Ой наш ячмінь зеленейкий,

Наш музика молодейкий.

Ой наш ячмінь зеленіє,

Наш музика молодіє.

Ой наш ячмінь поспіває,

Наш музика добре грає,

Що заграє,— прогуляє,

Прийде додом,— жінку лає.

Що заграє,— то проп’є,

Прийде додом,— жінку б’є.

Що в неділю заграв,—

В понеділок прогуляв,

А в вівторок оглядівся:

— Кіб що добре, то б наївся.

На бережку ножки мила, Там козака полюбила.

— Ножки ж мої білейкії, Кому ж ви — те милейкії? Чи попові, чи дякові,

Ой чи тому козакові?

Ой чи тому козаку,

Що шабелька при боку? Ой чи тії нетязі,

Що в сірії серм’язі?

Ой той мені сподобався — Гузирями защипався. Кучерява голова,

Люблю його, та й нема.

28

Паничику, паничику, Паничику милий, Камізелька зеленейка,

Йа сам чорнобривий.

29

Коло гаю походжаю,

В гаю не буваю,

А я свою дівчинойку По голосу знаю.

Ой як вона заговорить,

Як у дзвін задзвонить,

Ой як вона заспіває,

Село розлягає,

Ой як вона засміється, Душа радується.

30

Чиї пчоли по діброві,

Мої по цвіточку,

Ой хто любить далекую,

А я сусідочку.

Що до теї, далекої,

Треба коні швидкі,

А до cel, близенької,

Перелази низькі.

Що у теї, далекої,

Воли та корови і т. д.

Брови на шнурочку.

Кіб не гори високії Та не перелази,

То бігав би до дівчини На день по три рази.

31

Коли любиш, люби дуже,

А не любиш, не жартуй же, Не завдавай серцю туги,

Як не візьмеш, візьме другий.

32

Ой тупну я не помалу Та пошию штани з валу,

Як виткала, то й пошила,

На милого наложила:

— Сиди, милий, у кутку,

Поки штани обітку,

Учепися за шию,

Поки штанп дошию.

33

Ой вийду я з-за гори,—

Там телята заревли:

— Ану, ану, телятойки,

Бо ще вдома не були!

34

Ой вийду я з-за гори,—

Там телята пасуться,

Гарний хлопець завертає,

Аж кучері трясуться.

Сторінка автографа Лесі Українки із зошита колодяженських записів

Чи бачиш ти, Наталко,

Як танцює Михалко,—

За бочейки береться,

Аж чуприна трясеться.

36

Сороки, ворони —

То хочуть летіти,

А Павлусьо а Гантося — То ріднії діти.

37

У Павлуся