Том 9 - Леся Українка

Не накладайте на стару,

Бо не буде в полі врожаю.

Позаторік несла старая,—

Вродилася метлиця самая.

А вторік несла молода,

То виросло житечко, як стіна.

11

Ой зелений явур, зелений,

У воротечках стоячий.

Ой наш паночко молодий,

У своєму дому сидячи.

У своєму дому сидячи,

Золоте перо держачи, (bis)

Білі листойтш пишучи.

Пишуть листойки, читає,

Своїх женчиків дожидає:

— Щось мої женці довго жнуть, Бізмаль мені віночок принесуть, (bis) До двору голосок подають.

12

Ой тоді панойко журився,

Як на нивойку дивився,

Йа тепер не буде журитись,

Як на копойки дивитись.

13

Широка нива сто кіп жита вродила, Женчики жали — дівойки з .молодцями. Ой гукну, гукну, нехай мати почує, Нехай женчикам вечеройку готує, Ізготувавши, столики застилає,

Своїх женчиків із поля дожидає:

— Принеси, боже, мої женчики з поля, Ой бо вже для їх вечеройка готова.

— Ой немила нам вечеройка, немила,

Бо натомила та широкая нива,

Ой не так нива, як високії гори,

А ще при тому широкії загони,

А ще й до того та й маленькеє жито,

А мені спину, як києм перебито.

14

Ой розогрався под козаченьком кінь,

кінь,

Ой забіг, забіг до дівчинойки на двір.

— Десь ти, козаче, поводойку не маєш, Що под собою коника не тримаєш.

Ой киб я знала йа которого полку,

То б я набрала на поводойку шовку.

Пуд гаєм, гаєм,— там козак траву косить, Йому дівчина білого 11 сина носить:

— Ой і на тобі, йа козачейку, сина,

Ти ж мене зрадив, тепер я не дівчина.

— Ой не я тебе, моя дівчино, зрадив, Той тебе зрадив, що з корчомки

провадив. Зрадило тебе ночноє постояння 12,

А ще до того тихеє розмовляння.

Вечірній постой до добра не доводить, Молоду дівчинойку з розумойку зводить.

15

Ой як я була в свеї матінки, свеї,

Сяло золото КОЛЯ КОСОЙІШ меї.

Ой як я пошла од свеї до чужеї,

Впало золото та й од косойки меї.

Ой як я була в свого батька дівкою,

То вмивалася мед-вином, горілкою.

Ой як я стала молода молодиця,

Не була на мні й холодная водиця.

Ой як я стала молода молодицею,— Перше сльозою, а посля — водицею.

Ой як я була в свого татойка росла,

Ой як у воротях та високая сосна.

Ой як же мене в мого батейка взято, Тую сосонку й у воротейках стято. Позаростали стежейки-дорожейки,

Де походили мої білі ножейки, Позаростали травою зеленою,

Де походила дівкою молодою.

Де походила, то не буду ходити,

Кого любила, то не буду любити.

16

Ой як я була йа сім літ удовою,

То я не чула своїх ніг під собою.

Ой як я пішла йа за лихого драба,

Ой то я стала йа за повроку баба.

Ой чи я тобі та й не казала, мати,

Ой було мене за вдовця не давати, Бо я вдовцеві не вмітим догодити,

Ой то він буде щогодинойки бити.

Ой дала мене моя матінка, дала,

Як конопельки в болотечко втоптала,

Як конопелькам у болотечку гнити,

Так мні, молодій, за нелюбойком жити.

17

— Ой і не літай, зозуленько, по ночі, Ой бо вибереш на лііцинойку й гочі.

— Ой як же мені, рябейкій, не літати, Всі голуби є, йа мого не видати, (bis) Малейкі дітки нікому годувати.

Ой і найду я дорожейку такую,

Що обмину я ліщинойку сухую, (bis) Таки я найду дружинойку вірную.

Кує зозуля при зеленій доброві,

Ой спить невістка у новейкій коморі.

— Устань, невістко, ой бодай ти не встала, Пожени воли, що й од батька нагнала.

— Не пожену тих, що од батька нагнала, Пожену я ті, що я тута застала.

— Десь тп, невістко, недавно приведяна, Ложки не миті, хатонька не метяна. Невістка встала та й стала хату мести, Матінка каже до плуга їсти нести.

— Ой де ж, мати, ой а той плужок горе?

— Ой горе, докю, под гаєм зеленейким, Один віл чорний, а другий половейкий, Погонач малий, плугатир — мій милейкий.

19

Ой полинь, соколю, по полю, Позбирай галойки до бору.

— До бору, галойки, до бору,

Ой годі жирувати по полю.

— Ой ми ж тутеки не жирували, Тільки з рожі квіточки зривали,

Йа дівочкам на вінок давали.

— Ой поїдь, паничу, по полю, Позбирай женчики додому.

— Додому, женчики, додому,

Годі-те гуляти по полю.

— Ой ми тутеки не гуляли,

Ми густеє житечко зжинали,

Великі снопочки в’язали,

Рядочком копочки ставляли.

20

Ой через село перепілка летіла,

Не дала мати, за кого я хотіла.

Ой я хотіла за війтового сина, ,

Щоб рочків зо два панщини не робила.

Ой не так зо два, ой хоч рочків зо

штири,

Ой а щоб ручки з ніжками одпочили. Розбився горщик з густою лемішкою, Госпідь відає, де буду невісткою —

Чи тому пану, що ходить у жупані,

Чи тій гетьмазі, що ходить у серм’язі.

Чи тому пану,— допоможи йа, боже,

А чи гетьмазі,— не суди, милий боже.

Ой заржи, заржи, сивий кошо, на росі, Кого я люблю, пізнаю по голосі.

— Чому, сину, не п’єш, чому не гулясш Відай, ти на серці тяжку тугу маєш.

ЗАПИСИ В СЕЛАХ ДОВГОПОЛЕ ТА БУРКУТ

— Ой маю ж я тугу, рідна моя ненько, Чогось мені тяжко, на серці сумненько, Відай же, забив я свого близенького,

Свого близенького, брата рідненького. Викочуйте, хлопці, вози кованії,

Запрягайте, хлопці, коні воронії.

Повеземо брата горбом, долиною,

Горбом, долиною на три дороженьки,

На три дороженьки, на битий гостинець, Викоплемо брату глибокую яму,

Висиплемо над ним високу могилу, Посадимо на ній червону калину.

Та прилетять пташки калиноньку їсти, Будуть вповідати про братчика вісти:

Ой не той ту лежить, що панщину робив, Тільки той ту лежить, що цісарю служив.

Ой гук, мати, гук,

Два жовняри йдуть, Щаслива їм тая дорожечка, Що вни