Українська література » Наука, Освіта » Орієнталізм - Едвард Ваді Саїд

Орієнталізм - Едвард Ваді Саїд

Читаємо онлайн Орієнталізм - Едвард Ваді Саїд
ми відчуваємо між новітнім британським і новітнім французьким орієнталізмом, є суто стилістичною; смисл узагальнень на тему Сходу та орієнталів, суть різниці, яка збереглася між Сходом і Заходом, бажаність західного панування над Сходом — усі ці проблеми розглядаються однаково в обох традиціях. Бо з багатьох елементів, які утворюють те, що ми зазвичай називаємо «експертним знанням», стиль, який формується специфічними світськими обставинами, що переходять під впливом традиції, інституцій, волі та інтелекту у формальну артикуляцію, є одним із найяскравіше зовнішньо виражених. І саме до цієї детермінанти, до цього відчутного й модернізованого вдосконалення орієнталізму, здійсненого в Британії та Франції на початку двадцятого сторіччя, ми зараз і переходимо.

II

СТИЛЬ, ЕКСПЕРТНЕ ЗНАННЯ, БАЧЕННЯ: ПРИЗЕМЛЕНІСТЬ ОРІЄНТАЛІЗМУ

Такою, якою вона з’являється в кількох віршах, у романах, таких як «Кім», у багатьох крилатих фразах іронічної прози, Кіплінґова Біла Людина як ідея, як персона, як стиль буття, певно, прислужилася багатьом британцям, коли їм траплялося виїздити за кордон. Реальний колір їхньої шкіри вже виокремлював їх драматично й переконливо в морі тубільців, але для британця, який обертався серед індійців, африканців або арабів, важливим було також певне знання, що він належить до тривалої традиції виконавчої відповідальності щодо кольорових рас і що він може черпати з її емпіричних та духовних запасів. Саме про цю традицію, про її славу й труднощі писав Кіплінґ, коли оспівував «дорогу», яку обрала собі Біла Людина в колоніях: {294}

Ось вони, Білі Люди, йдуть,Тут — трудитися їм сьогодні,Вгорі виноград, і гуде під ногами путь,Обабіч шляху — безодні.Крізь вітер і дощ ми пройшли тут,Нас зірка вела яскрава.І радіє світ, коли Білий ЛюдНесе йому щастя й славу! 27

Вільний переклад Віктора Шовкуна.

«Тут трудитися» Білим Людям буде найлегше, якщо вони діятимуть у досконалій згоді між собою, — натяк на ті небезпеки, які таїть у собі сьогоднішнє європейське суперництво в колоніях; бо, зазнавши невдачі у своїх спробах скоординувати політику, Білі Люди Кіплінґа цілком готові розпочати війну: «Свободу нам і нашим синам, / А свободи немає — Війна». За приязною маскою лідера, яку носить Біла Людина, завжди ховається очевидне бажання застосувати силу, вбивати і йти на смерть. Що звеличує її місію, то це певне відчуття інтелектуальної відданості; вона — Біла Людина, але прийшла вона сюди не задля власної вигоди, оскільки її провідна «зірка яскрава» вочевидь сяє набагато вище, аніж лежать турботи, пов’язані з інтересами земної вигоди. Безперечно, що багато Білих Людей не раз сушили собі голови над тим, куди ж вони так уперто йдуть «крізь вітер і дощ», і немає сумніву в тому, що багато з них ставили також перед собою запитання, чому це колір їхньої шкіри надає їм вищий онтологічний статус плюс велику силу над більшою частиною населеного світу. Проте, в кінцевому підсумку, бути Білою Людиною, для Кіплінґа та для тих, на чиє сприйняття і риторику він уплинув, було чимось цілком незаперечним і очевидним. Ти став Білою Людиною тому, що ти був Білою Людиною; більше того, «випити цю чашу», вимушено жити життям Білої Людини, обтяженої стількома обов’язками, залишало тобі дуже мало часу на пусті спекулятивні сумніви щодо таких проблем, як походження, причини, історична логіка.

Бути Білою Людиною було, таким чином, ідеєю і реальністю. Це буття включало в себе зважену, обґрунтовану позицію як у ставленні до білого, так і до небілого світів. {295} Це означало — в колоніях — говорити в певний спосіб, поводитися згідно з певним кодексом правил і навіть відчувати якісь речі, а якісь іґнорувати. Це означало специфічні судження, оцінки, жести, рухи, поведінку. Це було формою авторитету, перед яким небілі, і навіть самі ж таки білі, мали схилятися. У тих інституційних формах, в яких це буття знаходило свій вияв (колоніальні уряди, консульські установи, комерційні організації), воно було аґенцією для вираження, розповсюдження та реалізації політики, спрямованої на світ, і в рамках цієї аґенції хоч і була дозволена певна індивідуальна свобода, правила імперсональна спільна ідея буття Білою Людиною. Бути Білою Людиною, одне слово, було дуже конкретною манерою бути-у-світі, таким собі способом ставитися до реальності, мови та думки. Це вможливлювало специфічний стиль.

Сам Кіплінґ не міг просто випадково з’явитися невідь-звідки; це саме можна сказати й про його Білу Людину. Такі ідеї та їхні автори з’являються із складних історичних та культурних обставин, принаймні дві з яких мають багато спільного з історією орієнталізму в дев’ятнадцятому сторіччі. Одна з них — це культурно санкціонована звичка робити широкі узагальнення, якими реальна дійсність ділиться на різні колективні утворення: мови, раси, типи, кольори, ментальності, причому кожна категорія є не стільки нейтральним визначенням, скільки оціночною інтерпретацією. Ці категорії вибудувані на жорсткому бінарному протиставленні «наших» і «їхніх», причому перші завжди домінують над другими (буває навіть настільки, що перетворюють «їхніх» виключно на функцію «наших»). Це протиставлення було підсилене не тільки антропологією, лінґвістикою та історією, а й також, звичайно, дарвінськими тезами про виживання і природний добір і — не менш вирішально — риторикою про високий культурний гуманізм. Що дало таким письменникам, як Ренан і Арнольд, право на узагальнені висловлювання про расу? Офіційний характер їхньої набутої культурної освіти. «Наші» цінності були (скажімо так) ліберальними, гуманними, правильними; вони підтримувалися традицією красного письменства, багатої на інформацію науки, раціональних досліджень; як європейці (і білі люди) «ми» прилучалися до цих {296} цінностей щоразу, коли вихвалялися їхні якості. Проте людські партнерські стосунки, що формувалися на повторюваних культурних цінностях, виключали не менше, аніж включали. Бо кожна ідея про «наше» мистецтво, обстоювана Арнольдом, Раскіном, Міллем, Ньюменом, Карлейлем, Ренаном, Ґобіно або Контом, кожна ланка в ланцюгу, який пов’язував «нас» у одну спільноту, утворювалася тоді, коли з цієї спільноти вилучався той або той чужинець. Хоча це завжди є результатом такої риторики, хоч би де й хоч би коли вона мала місце, ми повинні пам’ятати, що для Європи дев’ятнадцятого сторіччя велична будівля вченості та культури була зведена, так би мовити, в процесі протистояння неодмінним чужинцям (колоніям, біднякам, порушникам закону), чия роль у культурі — давати визначення тому, до чого вони були конститутивно непридатні 28.

Інша обставина, спільна для створення образу Білої Людини та орієнталізму, — це «поле діяльності» для кожного з них, як і відчуття, що таке поле передбачає специфічні модуси, навіть ритуали поведінки, навчання та володіння. Наприклад, лише західнянин міг говорити про орієнталів і так само тільки Білій Людині

Відгуки про книгу Орієнталізм - Едвард Ваді Саїд (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: