Орієнталізм - Едвард Ваді Саїд
«Однією з характерних особливостей магометанства є те, що всі національні почуття набувають релігійного вигляду, так само як і всі суспільні й політичні форми мусульманської країни вбираються в релігійну одіж. Та було б помилкою припускати, що справжнє релігійне почуття лежить у основі всього того, що виправдовує себе, вбираючись у релігійні шати. Забобони араба закорінені в консерватизмі, набагато глибшому, аніж його віра в доктрини ісламу. І справді-бо, дуже великою вадою, яка властива релігії Пророка, є те, що вона так легко підпадає під вплив забобонів тієї раси, серед якої вона вперше розповсюдилася, і що під її протекцією вона засвоїла так багато варварських та віджилих ідей, які й самому Магометові, певно, здавалися позбавленими будь-якої релігійної вартості, але які він узяв у свою систему, щоб полегшити розповсюдження своїх реформованих доктрин, а проте чимало з упереджень, які видаються нам незаперечно магометанськими, не мають ніякого підґрунтя в Корані» 39.
Дух місця, місцевий дух (латин.)
Слово «нам», ужите в останньому реченні цього дивовижного фраґмента логічних розважань, абсолютно експліцитно визначає привілейовану позицію, на якій стоїть Біла Людина. Саме ця позиція дозволяє «нам» сказати в першому реченні, що все політичне та суспільне життя {307} мусульман вбирається в релігійну одіж (і, таким чином, іслам характеризується як учення тоталітарне), по-друге, стверджувати, що релігія — це лише прикриття, яким користуються мусульмани (іншими словами, мусульмани — це лицеміри за самою своєю суттю). В третьому реченні говориться, що іслам — хоч і претендує на те, щоб називатися вірою арабів, — насправді не реформував арабського доісламського консерватизму. Але й це ще не все. Бо якщо іслам і домігся великих успіхів як релігія, то тільки тому, що він поблажливо дозволив усім цим «автентичним» арабським забобонам проникнути у свою систему; й за цю тактику (тепер ми бачимо, що з боку ісламу то була тільки тактика) ми повинні скласти провину на Магомета, який був, зрештою, лише нещадним таємним єзуїтом. Але все це більш або менш стирається в останньому реченні, де Сміт запевняє «нас», що все сказане ним про іслам не має істотної ваги, оскільки сутнісні характеристики ісламу, відомі на Заході, є зовсім не «магометанськими», в кінцевому підсумку.
Принципи ідентичності та несуперечності явно не є обов’язковими для орієнталіста. Вище за них він вочевидь ставить орієнталістське експертне знання, яке ґрунтується на неспростовній колективній істині, що повністю перебуває в межах філософського й риторичного розуміння орієнталіста. Сміт спроможний без найменшого збентеження говорити про «суху, практичну й... конститутивно нерелігійну традицію арабського розуму», про іслам як про систему «організованого лицемірства», про неможливість «відчути якусь повагу до мусульманського благочестя, в якому формалізм і пусте повторювання зведені в систему». Його атаки на іслам не є релятивістськими, бо для нього очевидно, що переваги Європи та християнства є цілком актуальними, а не вигаданими чи уявними. По суті, Смітове світобачення є бінарним, як то очевидно з таких, наприклад, фраґментів:
«Арабський мандрівник — це щось зовсім відмінне від нас. Пересуватися з одного місця в інше — для нього лише прикрість, він не знаходить жодної втіхи в докладанні зусиль [як це властиво «нам»] і якомога нарікає на голод або втому [чого «ми» не робимо]. Ви ніколи не переконаєте орієнтала, що після того, як ви злізли зі свого {308} верблюда, ви можете мати якесь інше бажання, крім бажання негайно влягтися на килимку й віддатися відпочинкові (isterih) з курінням та питвом. Крім того, араб дуже мало переймається красою краєвидів [на відміну від «нас»] 40.
«Ми» такі, а «вони» — такі. Що таке араб і що таке іслам, коли вони були або є і як це можна визначити, за допомогою яких тестів, — усе це недоречні відмінності, нерелевантні ані для досліджень Сміта, ані для його досвіду, набутого в Гіджазі. Головне полягає в тому, що все те, що ти знаєш або що ти вивчив про «семітів» і «орієнталів», потребує негайного підтвердження, і не тільки в архівах, а й безпосередньо на місці.
Саме з таких примусових структур, які міцно прив’язують сучасну «кольорову» людину до загальних істин, сформульованих у відношенні до його прототипових лінґвістичних, антропологічних або доктринальних предків білими європейськими вченими схоластичного напряму, і вийшли праці видатних експертів з орієнталізму, що жили у Англії й Франції двадцятого сторіччя. До цих обов’язкових структур ті експерти додали також свою приватну міфологію та одержимість, піддані досить доскіпливому вивченню у випадку таких авторів, як Дауті або Лоуренс. Кожен із них — Вілфрід Скауен Блант, Дауті, Лоуренс, Белл, Гоґарт, Філбі, Сайклс, Сторрз — вірив у те, що його бачення орієнтальних реалій було індивідуальним, особисто створеним на підставі досвіду, набутого внаслідок якихось особистих контактів зі Сходом, ісламом або арабами; кожен висловлював свою зневагу до широко розповсюдженого офіційного знання про Схід. «Сонце перетворило мене на араба, — писав Дауті в «Пустельній Аравії» (Doughty, «Arabia Deserta»), — але так і не прихилило до орієнталізму». Проте в кінцевому підсумку, усі вони (крім Бланта) виражали традиційну західну ворожість до Сходу і страх перед ним. Їхні погляди вдосконалили новітній орієнталізм і надали персонального забарвлення його академічному стилю з його багатим репертуаром широких узагальнень, тенденційною «наукою», що не мала в собі нічого привабливого, знижувальними формулами. (Наприклад, Дауті на тій же таки {309} сторінці, де висловив свою зневагу до орієнталізму, дозволив собі написати й таке: «Семітів можна порівняти з людиною, яка сидить по самі очі в лайні, але чиї брови торкаються неба» 41). Вони діяли, вони обіцяли, вони рекомендували, як формувати державну політику на основі таких узагальнень; і, за дивовижною іронією, вони дістали прізвисько Білих Орієнталів у своїх вітчизняних культурах — попри те, що (як, наприклад, у випадку Дауті, Лоуренса, Гоґарта й Белл) їхній професійний зв’язок зі Сходом не перешкоджав їм глибоко його зневажати. Головна проблема для них полягала в тому, щоб зберегти Схід та іслам під контролем Білої Людини.
Нова діалектика випливає з цього проекту. Тепер
