Проект «Україна». Австрійська Галичина - Микола Романович Литвин
Тоді як «Марш Радецького» написаний напередодні приходу до влади в Німеччині нацистів, роман «Гробівець капуцинів» завершується вранці 12 березня 1938 р. — того дня, в який Адольф Гітлер перетнув кордон Австрії, де його доволі палко вітали. Герой «Гробівця» — з тих самих славетних Тротт, що їх письменник вивів у «Марші Радецького»: дідо протагоніста — рідний брат героя Сольферино. В «Гробівці капуцинів» Франц Фердинанд Тротта (Рот бавиться знаковими історичними іменами) розповідає історію свого життя: «Мій батько мріяв про слов’янське королівство під пануванням Габсбургів. Вн мріяв про монархію австрійців, угорців і слов’ян».
У квітні 1913 р. до молодого й заможного віденця Франца Фердинанда фон Тротти навідується його кузен, селянин і висмажувач каштанів Йосиф Бранко, приятель якого, уродженець Злотогрод на Галичині єврей Манес Райзіґер, клопоче для свого сина місце у віденській консерваторії. Тротта звертається до графа Хойницького, також галичинина, який усе якнайкраще полагоджує. Влітку 1914 р., прийнявши запрошення вдячного Райзіґера, Тротта вирушає в Галичину. Вибухає війна. Тротта квапиться назад до Відня, щоб домогтися призначення в Східну Галичину, де вже служать його приятелі Бранко і Райзіґер. У першому ж бою троє товаришів потрапляють до російського полону й опиняються в Сибіру, де їхня дружба врешті розпадається. Кожний власними силами пробивається додому на Захід. 1918 р. Тротта повертається до Відня: улюблений цісар у гробівці, дружина «трішки не теє». Спроби налагодити сімейне життя зазнають невдачі, дружина покидає чоловіка і спільного сина. Окремими штрихами запортретовано історію міжвоєнної Австрії, кінець монархії, коротку громадянську війну, станову австро-фашистську державу. На своїх колишніх приятелів Тротта покладає провину за розпад імперії: «Легковажними кав’ярняними жартами вони зруйнували державу». Тротту мучить сумління, його тягне в гробівець Капуцинів, де спочивають його цісарі, проте гробівець замкнений: монархіст Тротта зазнає останньої, найнищівнішої поразки. У «Гробівці капуцинів» політичний імператив остаточно ховає поетику тексті: «Надмірне вихваляння габсбурзького минулого в останньому романі, „Гробівці капуцинів“, як і в інших творах цього періоду, відбувається коштом життєвости і правдивости, чого, звичайно, немає в „Марші Радецького“». В обох романах Галичині відведено ключову роль.
На новелі «Погрудді цісаря» варто зупинитися докладніше. Історія, викладена в ній, діється в «колишній Східній Галичині, теперішній Польщі», у що втаємничує вже перший рядок, допомагаючи зорієнтуватися в часі і просторі. Перший абзац містить усе, що належить довідатися, аби підготуватися до дальшого перебігу подій. Рот вправно навіює враження документальности: «У колишній Східній Галичині, теперішній Польщі, дуже далеко від єдиної залізничної колії, що з’єднує Перемишль і Броди, лежить сільце Лопатини, про яке я й збираюся розповісти химерну історію».
«Колишній» і «теперішній» ясують часові відношення, на зміну Східній Галичині прийшла реальність «теперішньої Польщі». Місце, назва якого потребує докладнішого пояснення, лежить «дуже далеко від єдиної залізничної колії, котра з’єднує Перемишль і Броди», тобто дуже далеко від і без того єдиного згаданого символу цивілізації — залізниці. Залізниця стає своєрідною демаркаційною лінією, яка відділяє модерн від немодерну. Прикметно, як охоче Рот оселяє дію своїх творів у топосах немодерну.
Лопатини — не місто і навіть не село; місце, в якому відбувається дія, всього-на-всього сільце, і в наданні переваги суфіксальній, а не атрибутивній зменшувальності, вчувається близькість письменника до слов’янського елементу, то тут, то там проглядає слов’янське мовно-світоглядне коріння, вигадливість у будуванні і додаванні зменшувальних елементів з іноді виразним іронічним відтінком й аж до неґації. В контексті німецької мови і Ротової стилістики такі демінутиви набувають іронічного, подекуди саркастичного звучання.
Хоча цим, здавалося б, і перенаголошується незначущість статусу місця, читаючи «Погруддя цісаря», не покидає враження, що Лопатини — не що інше, як Броди. З цим, звичайно, нелегко погодитися без додаткової арґументації, адже в тексті прокладена виразна межа між Бродами і Лопатинами. Комплексний процес переосмислення, з яким маємо справу, складається з таких моментів: 1) спроби ідеалізації рідного міста Броди; 2) в’єднання ідеалізованих Бродів у тканину літературного тексту; 3) усунення рис, які не вписуються в образ ідеалізованого міста; 4) делегування цих репресованих рис автономному фікціоналізованому літературному топосові.
Йозеф Рот спонукає свого оповідача згадати Броди як місце, яке перебуває в модерні (через залізничне сполучення, технічно в’єднане в модерн), на противагу до відлеглих, загумінкових Лопатинів, дарма що в часи Ротової юности Броди вже перестали бути тим, чим вони були в середині XIX ст.: «Щонайпізніше від