Проект «Україна». Австрійська Галичина - Микола Романович Литвин

20. 25-літній (1898) та 40-літній (1913) ювілеї творчої діяльності письменника урочисто відзначила громада.

21. 14-ма чужими мовами володів.

22. 5-ма мовами писав власні твори (більшість — українською, цілу низку — німецькою, польською, російською, болгарською).

23. ~ 100 псевдонімів (Джеджалик, Мирон, Мирон Сторож, Мирон Ковалишин, Руслан, Іван Живий, Невідомий, Не-Давид, Не-Теофраст, Non severus, Vivus, Марко В-а, Один з молодіжи, Один з русинів міста Львова та багато ін.).

24. > 6000 творів.

25. 10 поетичних збірок (книг віршів) та 1 збірка поем.

26. ~ 50 поем.

27. 10 творів великої прози.

28. ~ 100 творів малої прози.

29. ~ 3000 наукових та публіцистичних праць з різних галузей знань та суспільного життя.

30. Переклав українською твори близько 200 авторів із 14 мов та 37 національних літератур.

31. > 220 окремих видань (книжок і брошур), у т. ч. > 60 збірок оригінальних і перекладних творів різних жанрів.

32. > 5000 одиниць зберігання в особистому архіві письменника (ХVІ—ХХ ст.).

33. ~ 12 000 книг особистої бібліотеки.

34. 50 томів найповнішого на сьогодні зібрання творів.

35. ~ 100 томів — передбачуваний обсяг майбутнього повного зібрання.

36. Портрет на банкноті номіналом 20 гривень.

37. Багатотисячні молодіжні фестивалі «Франко Фест» та «Франко. Місія».

38. Мільйони шанувальників в усьому світі.

39. Багатомільйонні наклади численних видань творів різними мовами, у різних країнах.

40. 1 (один) народ, якому Франко присвятив свій життєтворчий подвиг, — український.

41. 1 (одна) держава, яка може повеличатися перед світом своїм Генієм і відповідальна за долю його спадщини, — Україна.

Пізнавати Франка для нас, українців, означає пізнавати себе, своє минуле і своє майбутнє. Адже Франко — за його власною поетичною формулою — «пролог, не епілог». Це не лише славна минувшина України, а її жива сучасність та шлях у гідну будучність. Його колосальна спадщина — не архів і не музей, а відкритий простір інтелектуального пошуку та національного самоствердження «у народів вольних колі».

Іван Франко — це прообраз нової, духовно, інтелектуально й політично незалежної України.

України, яка має ґрунтовну європейську освіту, а проте не забуває свого коріння.

України, яка вільно розмовляє багатьма чужими мовами, а проте найбільше любить і шанує свою, рідну.

Україну, яка не декларує себе «найпрацьовитішою нацією у світі» та не висуває претензії на власну винятковість, а наполегливою, розумною й доцільною працею утверджує свою самобутність та самостійність, щоденно зміцнює свій добробут та захищає свою гідність і свободу.

Будьмо відверті: таку Україну нам ще тільки належить створити.

Україну європейську. Україну українську.

Якщо ми її створимо, — це буде найкращим пам’ятником Франкові — великому українцеві і європейцеві, який успішно поєднав вишиванку із костюмом західного взірця.

Богдан Тихолоз

© Б. Тихолоз, 2016

1963 р. у турінському видавництві Einaudi з’являється дослідження нікому не відомого на той час двадцятичотирирічного дисертанта Клаудіо Маґриса Il mito absburgico nella letteratura austriaca. Написана майже белетристичним стилем, книжка впродовж однієї ночі розтривожила науковий світ:

Австро-Угорська імперія розпалася 1918 р. Проте для інтелектуалів і поетів, які разом із нею втратили суспільство й, отже, фундамент свого життя та культури, для австрійських письменників, які опинилися в новому політичному кліматі, до якого не могли пристосуватися