Проект «Україна». Австрійська Галичина - Микола Романович Литвин

Важко встановити, де закінчуються погляди оповідача, а де починаються підхоплені оповідачем погляди графа Морштина. Ми знаємо напевне, що на час виникнення цієї новели Рот уже був пристрасним захисником Габсбурзької імперії. Тугу за ідеалізованим минулим посилювало відчуття екзистенційної безпритульности і реального безбатьківщинства, до якого додався страх перед націонал-соціалізмом.

У «Погрудді цісаря» оповідач протиставляє цілість її частинам:

Й усі ті люди, котрі ніколи не були ніким іншим, як австрійцями, в Тернополі, в Сараєвому, у Відні, в Брні, в Празі, у Чернівцях, в Ратиборі, в Опаві, ніколи ніким іншим, як австрійцями: раптом заповзялися, влягаючи «вимозі часу», виявляти належність до польської, чеської, української, німецької, румунської, словенської, хорватської «нації» — і так далі.

Оповідач відкидає виразні демократичні інституції, як-от загальне виборче право, на яке покладає найбільшу провину в загибелі монархії: «Десь у цей час в монархії було запроваджено також „загальне, таємне і пряме виборче право“. Граф Морштин його ненавидів так само, як і модерне уявлення про „націю“». Дуже скоро негація обертається глузом і сарказмом:

Цей осоружний Дарвін, який ото стверджує, мовляв, люди походять від мавп, здається, таки має рацію. Людям уже замало поділу на народи, замало! — вони хочуть належати до певних націй. Національний — ти чуєш, Соломоне?! [граф Морштин звертається до лопатинського шинкаря Соломона Піньовського, апелюючи через семантичну призму його імени «Соломон» до мудрости й здорового глузду] — до такого навіть мавпи би не додумалися. Мені здається, теорії Дарвіна чогось бракує. Можливо, це мавпи походять від національностей, адже мавпи означають поступ.

Свою думку протагоніст підмуровує неспростовним, бо опертим на віру, джерелом — Біблією: «Адже ти знаєш Біблію, Соломоне, а там написано, що шостого дня Бог створив людину, не національну людину». Реакційні погляди графа раптом набувають інакшого, прогресивного та гуманного звучання. Поза цим реалії, що їх описує Рот і захищають оповідачі в його творах пізнього періоду, сміховинні. Вихваляти систему, в якій шанси людини залежали від того, добуде для неї який-небудь граф Морштин стипендію, не витримують критики і стравні хіба тією мірою, якою їх повито серпанком іронії. Рот із тих митців, про яких згадує Клаудіо Маґрис, коли пише про «австрійських письменників, які опинилися в новому політичному кліматі, до якого не могли пристосуватися».

Еволюція Рота від соціал-демократа до монархіста й імперіаліста зумовлена значно більшою мірою іншим чинником — націонал-соціалізмом. У листі до Стефана Цвайґа від 18 жовтня 1935 р. з Парижу Рот повідомляє про те, як його сприймають: «В Австрії я опинився між двох стільців, реакціонери вважають мене ліваком-євреєм, а ліві — „ренегатом“». Тоді як Морштинова візія Габсбурзької імперії поборює національні держави, які звинувачувати в усіх гріхах приблизно так само, як покладати на релігію відповідальність за дії фундаменталістів, а на інтернет — за злочини, які там анонсуються, Ротове бачення габсбурзько-католицького райху формується у протиставі до тисячолітнього райху Адольфа Гітлера: імперія гуманізму проти імперії расизму. В листі до Цвайґа від 8 вересня 1937 р. з Остенде Рот критикує «публічних людей, які дозволяють Гітлерові, Муссоліні і Сталіну чинити злочини».

Утопія Йозефа Рота була криком душі і реакцією на політичні обставини 30-х років у Німеччині й Австрії. Логіку письменника, його ілюзію, розпач, наївність, зневіру в людстві і сподівання на Бога яскраво розкриває його лист до Стефана Цвайґа, надісланий 24 липня 1935 р. з Парижа:

Я вірю в католицький райх німецького і римського штибу і я близький до того, щоб стати ортодоксальним, можливо навіть, мілітантним католиком. Я не вірю в «людство» — я ніколи не вірив у нього, я вірив у Бога і в те, що людство, до якого Він не знає милосердя, — шматок лайна. І все одно я сподіваюся на Його милосердя. — «Палестина», «людство» давно вже мені зосоружніли. Єдино важливий для мене Бог — і, тимчасово, на Землі, як місце, де я працюю і виконую земні обов’язки, німецький католицький райх. Я буду творити його в міру моїх слабких сил за допомогою Габсбургів. Я Вам не накидатиму мої переконання, бо дуже шаную Ваші міркування. Проте я не хочу, аби Ви приписували мені агресивність і ненависть, як вічно вчорашнім та «емігрантам». Мій гнів праведний і не має нічого спільного з ненавистю. Рація буде на моєму боці, бо Гітлер не протримається довше, ніж півтора року, а тоді настане новий німецький райх. Повільно, зате невблаганно.

Бачите, любий друже, Ви вірили в «людство», а якби Ви ще були до такої міри пришелепкуватим, як «Ваш майстер» Роллан [Ромен Роллан, в іншому листі Рот називає його прихвоснем Сталіна], то Ви б були сьогодні большевиком. Але Ви мудріші, тому й не могли стати комуністом. Але Ваша віра в Бога не повна і не міцна. Тому Ви в розпачі. Лише Бог зможе допомогти Вам. І звільнити Вас від помилок, що їх Ви припускаєтеся на кожному кроці і самі це бачите.

І трохи далі:

Габсбурги прийдуть. Не заперечуйте, будь ласка, цілком очевидне! Адже Ви побачили, що досі я мав рацію. Австрія стане монархією. Я мав рацію. Я передбачив також ексцесивне навіженство Пруссії, а все тому, що вірю в Бога. А Ви цього не помічали, бо вірили в «людство»: поняття до того незрозуміле, що порівняно з ним швидше можна зустріти самого Бога в тернині.

Подібний характер мають міркування графа Хойницького, фігури з роману «Гробівець капуцинів», який, критикуючи націоналізми і національні держави, мультикультуральну ситуацію Габсбурзької імперії протиставляє німецькому націонал-соціалізмові, пророкуючи Німеччині загибель від