Орієнталізм - Едвард Ваді Саїд
Дивацтва, химери (фр.).
Звичні протиставлення або амбівалентності, як назвав їх Гаррі Левін, що переповнюють Флоберові твори, — плоть проти розуму, Саломея проти Іоанна Хрестителя, Саламбо проти святого Антонія 103, — набули своєї значущості великою мірою завдяки тому, що він побачив на Сході, а він міг усе це побачити, з огляду на свою еклектичну освіту, лише в партнерстві між знанням та плотською брутальністю. У Верхньому Єгипті він був глибоко вражений стародавнім єгипетським мистецтвом, його манірною вишуканістю та умисне підкресленою хтивістю: «То такі бридкі малюнки, виявляється, існували ще в стародавні часи?» Наскільки частіше Схід відповідав на запитання, аніж їх ставив, можна побачити з такого фраґмента:
«Ти [Флоберова мати] запитуєш мене, чи Схід такий, яким я його собі уявляв? Так, такий; і навіть більше, ніж це, він сягає набагато далі вузького уявлення, яке я {243} про нього мав. Я знайшов там, у чітко окреслених контурах, все, що раніше було огорнуте для мене туманом. Факти стали на місце припущень — і так чудово, що мені здалося, ніби я раптово зустрівся з давніми забутими мріями» 104.
Флоберова праця настільки складна й така неосяжна, що будь-яка проста розповідь про його орієнтальну творчість неминуче буде дуже ескізною і безнадійно неповною. Проте, в контексті, створеному іншими авторами, які писали про Схід, певна кількість головних прикмет Флоберового орієнталізму може бути описана. Зробивши поправку на різницю між відверто особистими записами (листами, подорожніми нотатками, уривками зі щоденника) та формально естетичною творчістю (романами й новелами), ми все ж таки можемо відзначити, що орієнтальна перспектива Флобера закорінена у спрямованих на південь та схід пошуках «альтернативи бачення», що означала «яскраві кольори на противагу сірій тональності французького провінційного ландшафту. Вона означала захопливі видовища замість банальної буденності, одвічну таємничість замість усього аж надто знайомого» 105. Проте коли він здійснив реальну подорож на Схід, цей Схід вразив його своєю порохнявістю й старістю. Тому, як і кожен орієнталізм, орієнталізм Флобера є відроджувальним; він повинен повернути Схід до життя, він повинен подарувати його собі та своїм читачам, і це стане можливим завдяки тому, що він детально вивчить його за книжками та на місці і знайде свою мову для нього. Відповідно, його романи про Схід були ретельно опрацьованими історичними та науковими реконструкціями. Карфаґен у «Саламбо» і витвори гарячкової уяви святого Антонія були автентичними плодами широкої Флоберової обізнаності із (насамперед західними) джерелами про східні релігії, війни, ритуали та суспільства.
Проте естетична праця Флобера містить у собі, попри всі ознаки його невситимого прочитання та перегляду текстів, спогади про подорожі на Схід. «Бібліотека прийнятих ідей» визначає орієнталіста як «un homme qui a beaucoup voyagé» 106,
Людину, яка багато подорожувала (фр.).
проте на відміну від більшості інших таких мандрівників Флобер примудрився одержати реальну {244} користь зі своїх мандрів. Більшу частину свого досвіду він подає в театралізованій формі. Він зацікавлений не лише у змісті того, що він бачить , але — як Ренан — й у тому, як він це бачить, тобто в який спосіб Схід, іноді жахливий, але завжди привабливий, постає перед ним. Флобер — його найкраща публіка:
«...Лікарня Каср-ель-Айні. Добре устаткована. Це робота Клота Бея — його руку досі тут знати. Цікаві випадки сифілісу; в палаті Аббасових мамелюків кілька хворих мають його в задньому проході. На знак лікаря всі вони підвелися на своїх ліжках, спустили штани (це нагадувало якусь вправу зі стройової підготовки) і відкрили свої ануси пальцями, щоб показати шанкри. Дірки величезних розмірів; в одного з ануса стримить жмут волосся. Член у одного старого діда зовсім без шкіри; я сахнувся назад від бридкого смороду. Рахітик: руки вивернуті назад, нігті завдовжки як пазурі; структуру кісток на його торсі видно, як у скелета. Решта його тіла також була фантастично тонкою, а лоб у нього був окільцьований білим висипом прокази.Кімната розтинів... На столі труп араба, навстіж розтятий; чудове чорне волосся...» 107.
Страхітливі деталі цієї сцени співвідносяться з багатьма іншими сценами у Флоберових романах, де хвороба подається нам, як в анатомічному театрі. Його зачаровання розтином та красою нагадує, наприклад, фінальну сцену «Саламбо», яка знаходить свою кульмінацію в церемоніальній смерті Мато. В таких сценах почуття відрази або жалю геть відсутні; важливим є лише точне відтворення деталей.
Найвідоміші моменти в орієнтальних мандрах Флобера пов’язані з Кучук Ганем, знаменитою єгипетською танцівницею та куртизанкою, з якою він зустрівся у Ваді Гальфа. Він читав у Лейна про альмегів і хавалів, тобто дівчат-танцівниць і хлопців-танцюристів відповідно, але то була його уява, радше ніж Лейнова, яка відразу збагнула майже метафізичний парадокс між професією альмеги та значенням її прізвиська й дістала втіху з цього: парадоксу. (У своїй «Перемозі» («Victory») Джозеф Конрад скористався з Флоберового спостереження, зробивши свою музичну героїню — Альму — невідпорно привабливою і небезпечною для Акселя Гейста.) Алемаг по-арабському {245} означає «вчена жінка». Таку назву давали в консервативному єгипетському суспільстві вісімнадцятого сторіччя тим жінкам, які були досконалими декламаторками поезії. На середину дев’ятнадцятого сторіччя це слово стало таким собі цеховим для танцівниць, які були водночас і повіями, і саме такою дівкою була Кучук Ганем, чий танець «Бджола» Флобер подивився, перш ніж уклався з нею в ліжко. Вона, безперечно, була прототипом кількох жіночих персонажів його романів з її освіченою хтивістю, витонченістю і (якщо вірити Флоберові) бездумною вульґарністю. Особливо подобалося йому в ній те, що вона, здавалося, нічого від нього не вимагала, тоді як «нудотний запах» блощиць у її ліжку чарівно змішувався із «пахощами її шкіри, з якої наче скапували краплі смоли сандалового дерева». Після своєї подорожі він запевняв Луїзу Коле у надісланому їй листі, що «східна жінка — це не більш як машина: вона не робить ніякої різниці між одним чоловіком та іншим».
