Орієнталізм - Едвард Ваді Саїд
«Я мушу поєднатися з наївною молодою дівчиною, яка виросла на цій священній землі, що є нашою першою батьківщиною; я мушу омитися в живодайних струменях людності, від якої походять поезія та віра наших батьків!.. Я хотів би прожити своє життя, як у романі, і я залюбки поставлю себе в ситуацію одного з тих діяльних і рішучих героїв, котрі за будь-яку ціну прагнуть створити навколо себе драму, вузол складності, одне слово, дію» 97.
Країна мрій та ілюзій (фр.).
Нерваль уміщує себе у Схід, продукуючи не стільки романістичну оповідь як безконечну інтенцію — ніколи ним повністю не усвідомлену — злити розум із фізичною дією. Ця антинаративність, це парапаломництво є відхиленням від логічно послідовного телеологізму того зразка, якого дотримувалися попередні автори, що писали про Схід.
Пов’язаний зі Сходом фізично та приязню, Нерваль вільно мандрує серед його багатств та в його культурному (і головним чином, жіночому) середовищі, добачаючи, передусім у Єгипті, той материнський «центр, водночас таємничий і доступний», з якого походить уся мудрість 98. Його враження, мрії та спогади чергуються із фраґментами квітчастої, манірної оповідної прози, оформленої в орієнтальному стилі; на важкі реалії подорожі — в Єгипті, Лівані, Туреччині — накладається структура свідомих відхилень від головної теми, так ніби Нерваль повторює Шатобріанову «Подорож», використовуючи {240} підземний, хоча куди менш імперський та очевидний шлях.
Мішель Бютор написав про це дуже влучно:
«Як вважає Нерваль, Шатобріанова подорож залишається мандрами поверхнею, тоді як його власна є цілком обміркованою, з використанням прибудовних центрів, таких собі замкнутих еліпсами коридорів, які охоплюють головні центри; це дозволяє йому добре роздивлятися завдяки паралаксу всі виміри пастки, утворюваної нормальними центрами. Блукаючи вулицями або околицями Каїра, Бейрута чи Константинополя, Нерваль завжди чекає чогось такого, що дозволить йому відчути підземну печеру, яка сполучає Рим, Афіни та Єрусалим [головні міста Шатобріанової подорожі]...Так само як троє обраних Шатобріаном міст сполучаються між собою — причому Рим із його імператорами й папами зберігає спадщину та заповіт Афін і Єрусалима — так само й підземні печери Нерваля... входять між собою в стосунки» 99.
Навіть у своїх двох великих сюжетних епізодах: «Розповідь про халіфа Хакіма» та «Розповідь про царицю ранку», які начебто мали б запропонувати нам тривалий, змістовний наративний дискурс, Нерваль, як здається, далеко відходить від «надземної» реальності, усе далі й далі заглиблюючись у населений привидами внутрішній світ парадоксу та мрій. В обох легендах ідеться про множинну ідентичність, одним із мотивів якої — експліцитно ствердженим — є інцест, й обидві вони повертають нас до того орієнтального світу, яким уявляє собі його Нерваль, світу невиразних, плинних мрій, що безконечно розмножуються поза рішучістю, визначеністю, матеріальністю. Коли мандрівка завершується і Нерваль прибуває на Мальту, на своєму зворотному шляху на європейський материк, він усвідомлює, що він тепер у «le pays du froid et des orages, et déjà l’Orient n’est plus pour moi qu’un des ses rêves du matin auxquels viennent bientôt succéder les ennuis du jour» 100.
«Країні холоду й гроз, і Схід для мене вже є чимось не більшим, як однією з тих ранкових мрій, на зміну якій дуже скоро прийде занудна реальність дня» (фр.).
Його «Мандрівка» містить у собі численні сторінки, що наслідують Лейнових «Сучасних єгиптян», але навіть їхня прозора впевненість начебто розчиняється в {241} нестабільній стихії з її печерами та порожнинами, яка постійно розпадається і якою є Схід Нерваля.
В його нотатках до «Мандрівки» ми знаходимо, на мою думку, два чудові тексти, які дозволяють нам зрозуміти, чому його Схід відокремився від усього, схожого на орієнталістське уявлення про Схід, хоча його творчість і залежала від орієнталізму, до певної міри. По-перше, йому до вподоби засвоювати і досвід, і пам’ять, не проводячи між ними різниці: «Je sens le besoin de m’assimiler toute la nature (femmes étrangères). Souvenirs d’y avoir vécu» . Другий текст дещо розвиває сказане в першому: «Les rêves et la folie... Le désir de l’Orient. L’Europe s’élève. Le rêve se rуalise... Elle. Je l’avais fuie, je l’avais perdu... Vaisseau d’Orient» ** 101. Схід символізує пошуки Нервалем своєї мрії і невловної жінки, яка перебуває в центрі цієї мрії, і як бажання, і як втрата. «Vaisseau d’Orient» — корабель Сходу — загадково натякає або на жінку як на корабель, на якому пливе Схід, або на власний корабель Нерваля, який доставив його на Схід, його voyage *** y прозі. В будь-якому випадку, Схід ототожнюється з пам’ятною absence ****.
«Я відчуваю потребу увібрати в себе всю природу (чужоземних жінок). Спогади про те, що я там жив» (фр.).* «Мрії та безумство... Бажання Сходу. Європа підіймається. Мрія реалізується... Вона. Я втік від неї, я її втратив... Корабель Сходу» (фр.).*** Подорож (фр.). *** «Відсутність (фр.).
Як іще ми можемо пояснити, чому в «Мандрівці», створеній таким ориґінальним та самобутнім інтелектом, з такою млявою недбалістю переповідаються великі фраґменти з Лейна, що їх без жодних докорів сумління Нерваль називає своїми описами Сходу? Виглядає так, ніби, зазнавши невдачі як у своїх пошуках сталої орієнтальної реальності, так і в своєму намірі систематично впорядкувати власну репрезентацію Сходу, Нерваль вирішив використати позичений авторитет канонізованого орієнталістського тексту. Після мандрівки Нерваля земля залишилася мертвою і, попри свої майстерно скомпоновані, але фраґментарні втілення в «Мандрівці», не стала менш зачманілою та виснаженою, ніж раніше. Тому ретроспективно здавалося, що Схід належить до неґативної сфери, в якій невдалі оповіді, невпорядковані {242} хроніки, просте переписування наукових текстів були його єдино можливою оболонкою. Принаймні Нерваль не намагався врятувати свій проект, усім серцем віддавшись французьким проектам перебудови Сходу, хоча він і віддав належне орієнталізму, створивши в ньому кілька окремих тем.
На відміну від неґативного уявлення Нерваля про Схід, який бачив його спустошеним, бачення Флобера було напрочуд предметним. З його подорожніх нотаток та листів постає образ людини, яка ретельно описує всі події, людей та їхнє ситуативне середовище, захоплюючись їхніми bizarreries й ніколи не намагаючись виправити недоречності, які бачить перед собою.