Орієнталізм - Едвард Ваді Саїд

набагато більшу, аніж імперіалістична «Мандрівка» Ламартіна в його oeuvre. Проте обидва вони, як і Ламартін, прибули на Схід, підготовлені до побачення з ним величезною масою прочитаної класичної та новітньої літератури й творів академічного орієнталізму; про цю свою підготовку Флобер говорив набагато відвертіше, ніж Нерваль, який у «Вогненних дівчатах» («Les Filles du feu») нещиро повідомляє, ніби все те, що він знав про Схід, було напівзабутою пам’яттю про вивчене ним у школі 93. Те, що ми читаємо на сторінках його «Мандрівки на Схід», прямо суперечить цьому твердженню, хоча й показує значно менш систематичне й значно менш зорганізоване знання орієнтальних реалій, аніж знання Флобера. Набагато важливішим, проте, уявляється той факт, що обидва письменники (Нерваль у 1842 — 1843 pp., Флобер — у 1849 — 1850 pp.) мали значно більшу персональну та естетичну користь зі своїх відвідин Сходу, аніж будь-який інший із мандрівників дев’ятнадцятого сторіччя. Почнемо з того, що обидва вони були геніями й надзвичайно добре обізнаними в тих аспектах європейської культури, які сприяли формуванню співчутливого, хай і викривленого бачення Сходу. Нерваль і Флобер належали до того товариства людей, що однаково мислили й почували, яке описав Маріо Праз у «Романтичній агонії» («The Romantic Agony»), товариства, для якого образні картини екзотичних місць, культивування садомазохістських смаків (що їх Праз називає algolagnia), зачарування похмурим і макабричним, з уявленням про Фатальну Жінку, з таємничістю й окультизмом, — усе це разом уможливило написання таких літературних творів, як романи Ґотьє (який теж був зачарований Сходом), Свінберна, Бодлера та Гюйсманса 94. Для Нерваля та Флобера такі жіночі постаті, як Клеопатра, Саломея та Ісіда мали особливу значущість; і аж ніяк не випадково, що в усіх своїх працях про Схід, як і в своїх відвідинах Сходу вони високо оцінювали й натхненно оспівували жіночі типи цього легендарного, украй загадкового й асоціативного характеру.

Творчості, загальній сукупності праць (фр.).

Крім своїх загальних культурних позицій, Нерваль і Флобер привезли із собою на Схід свою персональну {237} міфологію, зацікавлення якої і навіть її структура потребували Сходу. Обидва письменники перебували під впливом орієнтального Ренесансу, як назвали це Кіне та інші: вони шукали джерел натхнення в казково античному та екзотичному. Для кожного з них, проте, паломництво на Схід було пошуком чогось відносно особистого: Флобер шукав собі «батьківщину», як назвав це Жан Брюно 95, в місцях виникнення релігій, духовних візій та класичної античності; Нерваль шукав — або радше йшов по них — сліди своїх особистих почуттів та мрій, як Стернів Йорік до нього. Тому для обох письменників Схід був місцем déjà vue і для обох — з огляду на притаманну сфері мистецтва ощадливість, типову для всіх великих естетичних уяв, — він був місцем, до якого часто повертаються, після того як відбуто реальну подорож. Для жодного з них Схід не вичерпувався після того, як вони його пізнали, навіть якщо ми часто й знаходимо ознаки розчарування, розвіяних ілюзій або демістифікації в їхніх орієнтальних творах.

Уже баченим (фр.).

Першорядне значення Флобера та Нерваля для дослідження, такого, як це, орієнталістської думки в дев’ятнадцятому сторіччі полягає в тому, що вони виконували роботу, яка була пов’язана з орієнталізмом того виду, який ми тут обговорюємо, й залежала від нього, але, в якомусь розумінні, була від нього незалежною. По-перше, слід відзначити масштаби їхньої праці. Нерваль опублікував свою «Мандрівку на Схід» як збірник подорожніх нотаток, нарисів, історій і фраґментів; його зацікавлення Сходом можна також помітити в «Химерах» («Les Chimères»), в його листах, у деяких його белетристичних та інших прозових творах. У Флоберовій творчості як до, так і після його подорожі панує Схід. Схід з’являється у «Подорожніх записниках» («Carnets de Voyage») і в першій версії «Спокуси святого Антонія» (а також і в двох пізніших версіях), в «Іродіаді», «Саламбо» та в його численних нотатках, сценаріях та незакінчених оповіданнях, досі для нас доступних, які були так глибоко досліджені Брюно 96. Відлуння орієнталізму звучить також у інших великих романах Флобера. Загалом кажучи, як Нерваль, так і Флобер постійно розробляли {238} свій орієнтальний матеріал і використовували його у певних структурах своїх особистих естетичних проектів. Проте це аж ніяк не означає, що Схід у їхній праці з’являється лише вряди-годи. Радше — на відміну від таких авторів, як Лейн (у котрого ці обидва письменники безсоромно багато чого запозичували), Шатобріан, Ламартін, Ренан, Сасі, — їхній Схід був не стільки осмислюваним, привласненим, поменшеним або закодованим, скільки місцем, у якому живуть і який використовується естетично та уявно як широкий простір, що дарує безліч можливостей. Найважливішим для них була структура їхньої праці як незалежний, естетичний і персональний факт і аж ніяк не ті способи, якими при бажанні можна ефективно панувати над Сходом або зображувати його графічно, їхні еґо ніколи не поглинали Схід і не ототожнювали його цілковито з документальним і текстуальним знанням про нього (одне слово, з офіційним орієнталізмом): Тому, з одного боку, рамки їхньої орієнтальної праці виходять за обмеження, накинуті ортодоксальним орієнталізмом. З другого боку, предмет їхньої праці є чимось більшим, аніж розгляд орієнтальних або орієнталістичних проблем (хоч вони, по-своєму, також орієнталізують Схід); це цілком свідома гра з обмеженнями та перешкодами, які ставить перед ними Схід (Орієнт) або знання про нього. Нерваль, наприклад, переконаний у тому, що він повинен брати до уваги все те живе, що він спостерігає, оскільки, як він каже:

«Le ciel et la mer sont toujours là; le ciel d’Orient, la mer d’Ionie se donnent chaque matin le saint baiser d’amour; mais la terre est morte, morte sous la main de l’homme, et les dieux se sont envolés!»(«Небо й море ще тут; східне небо й Іонійське море щоранку дарують одне одному святий поцілунок любові; але земля мертва, тому що людина вбила її, а боги повтікали».)

Якщо Схід усе-таки житиме, тепер, коли боги звідси повтікали, то це стане можливим тільки внаслідок його плідних зусиль. У «Мандрівці на Схід» наративна свідомість — це постійно енерґійний голос, який мандрує лабіринтами орієнтального існування, озброєний — як повідомляє нам Нерваль — двома арабськими словами, tayeb, що позначає відсутність, і mafish — заперечення. Ці {239}два слова дозволяють йому селективно спілкуватися з контрастним Сходом, спілкуватися з ним і видобувати з нього його таємні принципи. Він схильний визнати, що Схід — це «le pays des rêves et de l’illusion»