Орієнталізм - Едвард Ваді Саїд
Це перше значуще висловлювання, в якому згадується ідея, що згодом набуде неймовірної, мало не до абсурду авторитетної сили в європейській творчості: тема Європи, яка розтлумачує Сходові поняття свободи, про яку, як був переконаний Шатобріан та всі ті, хто міркував про це після нього, мусульмани не мали ані найменшого уявлення.
«Про свободу вони не знають нічого; про власність знають не більше: сила — це їхній Бог. Коли протягом тривалого часу їм не щастить побачити завойовника, який творить небесну справедливість, вони виглядають солдатами без генерала, громадянами без законодавців або родиною без батька» 83. {227}
Вже у 1810 р. були європейці, котрі говорили так, як говорив Кромер у 1910 році, твердячи, що орієнталів треба завойовувати, й не бачачи парадоксу в тому, що завоювання Заходом Сходу було б, у кінцевому підсумку, не завоюванням, а запровадженням там свободи. Шатобріан викладає всю цю ідею в романтичних спокутних термінах християнської місії, яка полягає в тому, щоб відродити мертвий світ, розвинути в ньому відчуття власних потенційних можливостей, які лише європеєць спроможний розрізнити під безживною й виродженою оболонкою. Для мандрівника це означає, що він мусить користуватися Старим Заповітом та Євангеліями як своїми провідниками на землях Палестини 84; лише в такий спосіб можна проникнути крізь видиму оболонку виродження, яка покриває сучасний Схід. Проте Шатобріан не помічає ніякої іронії в тому факті, що його подорож та його бачення не відкриють йому нічого про новітнього орієнтала та його долю. Лише те має вагу для Шатобріана на Сході, що з ним там відбувається, що дозволяє Схід його духові, що він дає змогу відкрити йому про себе, свої ідеї, свої сподівання. Свобода, за яку він так потерпає, для нього не більш як спосіб самому визволитися з-під шкідливого впливу, який на нього має Схід.
Таке визволення дозволяє йому негайно повернутися у сферу уяви та уявних інтерпретацій. Опис Сходу зводиться нінащо проекціями та моделями, накинутими на нього імперським еґо, яке не приховує своєї сили. Якщо в прозі Лейна ми бачимо, як це еґо зникає, так що Схід має змогу постати перед нами в усіх своїх реалістичних деталях, то в Шатобріана еґо розчиняє себе в спогляданні чудес, які воно створює, а потім воно відроджується, сильніше, аніж будь-коли, ще більш здатне почувати свою силу та втішатися своїми інтерпретаціями.
«Спочатку велика нудьга стискає серце кожному, хто вирушає в мандри по Юдеї; та коли ти мандруєш від одного пустельного місця до іншого і перед тобою стелеться безмежний простір, нудьга помалу розвіюється, і ти починаєш відчувати потаємний жах, який, проте, не тільки не пригнічує душу, а й додає тобі мужності та підносить твій дух. Дивовижні речі відкриваються тобі в усіх куточках землі, де колись відбулося стільки чудес: розпечене сонце, величний і гордий орел, безплідна {228} смоківниця; вся поезія, всі сцени зі Святого Письма тут присутні. Кожне ім’я, кожна назва криють у собі таємницю; кожен ґрот провіщає майбутнє; кожна гірська вершина береже в собі відлуння слів якогось пророка. Сам Бог говорив колись на цих берегах: пересохлі річища, розколоті скелі, відкриті гробниці є свідками чудес; пустеля досі виглядає приголомшеною від жаху, і я сказав би, що вона досі не спромоглася порушити мовчанку, яка запала відтоді, як вона почула голос вічності» 85.
Процес розвитку думки в цьому уривку багато чого відкриває. Пережитий жах у стилі Паскаля не просто поменшує людську самовпевненість, а й у чудесний спосіб стимулює її. Одноманітний безплідний ландшафт розстилається перед людиною як просвітлений текст, відкритий для пильного споглядання дуже сильним, зміцненим у своїй упевненості «я». Шатобріан переступив через жалюгідну, хай чимось і страшну, реальність сучасного йому Сходу в такий спосіб, що зміг налагодити з ним первісні й творчі взаємини. В кінці цитованого уривка він уже не сучасна людина, а візіонер-провидець, більшою або меншою мірою сучасник самого Бога; якщо юдейська пустеля зберігала мовчанку відтоді, як там говорив Бог, то це Шатобріан зумів почути ту мовчанку, зрозуміти її значення і — для свого читача — примусити пустелю заговорити знову.
Великий дар прихильної інтуїції, який дозволив Шатобріанові описати й витлумачити північноамериканські містерії в повістях «Рене» та «Атала», як і християнство в трактаті «Дух християнства» («Le Génie du Christianisme»), підіймається ще до більших висот інтерпретації в «Подорожі». Тут автор уже не має справи з природною примітивністю та романтичним почуттям: тут він має справу безпосередньо з вічною творчою силою та божественною первісністю, бо саме на біблійному Сході вони вперше проявилися й залишилися там у неопосередкованій та латентній формі. Звичайно, їх не можна так просто збагнути; тут треба Шатобріана, який би піднісся до них і досяг їх. І саме цій амбітній меті має служити «Подорож», але для того, щоб зробити все як треба, Шатобріанове «я» має бути досить радикально перетворене в тексті. На відміну від Лейна, Шатобріан намагається поглинути Схід. Він не лише привласнює його, він його репрезентує й {229} говорить за нього, не в історії, а поза історією, в безчасовому вимірі повністю зціленого світу, де люди й землі, Бог і люди — це одне й те саме. Тому в Єрусалимі, центрі його бачення та кінцевому пункті його паломницької подорожі, він дозволяє собі вчинити акт цілковитого примирення зі Сходом, Сходом єврейським, християнським, мусульманським, грецьким, перським, римським і, нарешті, французьким. Він співчуває нелегкому становищу, в якому перебувають євреї, але він має їх за допоміжний матеріал для належного прояснення його загального бачення, а що стосується додаткової вигоди, то вони надають необхідної гостроти його християнській мстивості. Бог, каже він, обрав новий народ, і це не євреї 86.
Проте він робить ще кілька поступок на користь земної реальності. Якщо Єрусалим вписаний у його путівник як кінцева позаземна мета, то Єгипет надає йому матеріал для політичного екскурсу. Його ідеї щодо Єгипту чудово доповнюють його паломницькі мандри. Велична дельта Нілу зворушує його до такої міри, що в нього вихоплюється :
«Я знайшов тут лише спогади про мою славну країну, гідні цих розкішних рівнин; я побачив те, що залишилося від монументів нової цивілізації, принесених на береги Нілу генієм Франції» 87.
Але ці ідеї викладено в ностальґічній манері, бо в Єгипті Шатобріанові здається, що він може прирівняти відсутність Франції до відсутності вільно обраного уряду, який правив би щасливими людьми. Крім того, після Єрусалима Єгипет
