Орієнталізм - Едвард Ваді Саїд
Nord und West Sud zersplittem,Throne bersten, Reiche zittern,Fluchte du, in reinen OstenPatriarchenluft zu kosten!(Північ, Захід, Південь розпадаються,Трони падають, держави хитаються.Лети звідси й на чистому СходіПатріархів повітря смакуй.)
Людина завжди поверталася на Схід — «Dort, im Reinen und in Rechten Will ich menshlichen Geschlechten In des Ursprungs Tiefe dringen» («Там у чистоті й справедливості повернуся я до глибоких витоків людського роду»), — дивлячись на нього як на завершення й підтвердження всього того, що вона собі уявляла:
Gottes ist der Orient!Gottes ist der Okzident!Nord und südliches GeländeRuht im Frieden seiner Hände 76.(Божим є Схід!Божим є Захід!Краї північні й краї південніСпочивають у мирі на Його долонях.)
Схід, із його поезією, його атмосферою, його можливостями, був представлений такими поетами, як Гафіз, — unbegrenzt, неосяжний, як сказав Ґете, старший і молодший, аніж ми, європейці. А для Гюґо в його «Воєнному кличі муфтія» («Cri de guerre du mufti») та «Горі паші» («La Douleur du pacha») 77 лютість і незглибимий смуток орієнталів були опосередковані не реальним страхом за життя або дезорієнтованою неприкаяністю, а Вольнеєм та Жоржем Салем, чиї наукові праці перетворювали варварську велич на корисну інформацію для поета, обдарованого високим талантом. {221}
Те, що робили доступним орієнталісти, такі, як Лейн, Сасі, Ренан, Вольней, Джонс, літературна публіка споживала. Ми мусимо тепер згадати про наше попереднє обговорення трьох видів праці, яка стосувалася Сходу і ґрунтувалася на реальному перебуванні там. Суворі вимоги наукового знання вилучають із орієнталістських праць особисті почуття автора: звідси самообмеження Лейна і звідси також перша категорія орієнталістської діяльності та продукції, з тих, які ми назвали. Що стосується творів, які належать до другої та третьої категорій, то авторське «я» там присутнє досить помітно, або підкоряючись голосу, який закликає поширювати реальне знання (друга категорія), або домінуючи та опосередковуючи все, що нам розповідають про Схід (третя категорія). Проте з одного кінця дев’ятнадцятого сторіччя до другого — тобто після Наполеона — Схід був місцем паломництва, і кожна велика праця, котра належала до справжнього, хай і не завжди академічного орієнталізму, набувала своєї форми, стилю та інтенції під впливом ідеї про паломництво в ті місця. Головним джерелом цієї ідеї, як і в багатьох інших формах орієнталістської творчості, яку ми обговорюємо, було романтичне уявлення про реставраційну реконструкцію (природний супернатуралізм).
Кожен прочанин бачить речі по-своєму, але існують межі тому, для чого може бути використане паломництво, якої форми воно може набути, які істини може розкрити. Усі паломницькі подорожі на Схід проходили через або мусили пройти через біблійні землі; більшість із них були насправді спробами або воскресити, або визволити від безмежного, неймовірно плодючого Сходу якусь частку юдео-християнської/греко-римської актуальності. Для цих паломників орієнталізований Схід, Схід учених-орієнталістів був наче строєм, крізь який треба було пройти, а Біблія, Хрестові походи, іслам, Наполеон та Александр були видатними попередниками, з якими не можна не рахуватися. Науковий Орієнт не тільки гальмує думки та особисті фантазії прочанина; саме його попереднє існування ставить бар’єри між сучасним мандрівником та його подорожніми нотатками, окрім тих випадків, коли, як то було з Нервалем та Флобером у їхньому зверненні до Лейна, орієнталістська {222} праця відривається від бібліотеки і включається в естетичний проект. Друга перешкода полягає в тому, що писемна орієнталістська творчість надто затиснута у вузькі рамки офіційних вимог орієнталістської вченості. Такий паломник, як Шатобріан, зухвало заявив, що він вирушив у свої мандри виключно заради них самих: «j’allais chercher des images: voilà tout» 78. Флобер, Віньї, Нерваль, Кінґлейк, Дізраелі, Бертон, усі вони вирушали у свої паломницькі мандри з метою зняти плісняву з наявного на той час орієнталістського архіву. Їхні твори мали стати свіжим і новим вмістилищем орієнтального досвіду — але, як ми побачимо, навіть цей проект звичайно (але не завжди) приводив лише до утворення такої собі зменшеної моделі орієнталістських надбань. Причини є складними, і вони дуже тісно пов’язані з характером паломника, зі стилем його письма та інтенціональною формою його праці.
Я поїхав шукати вражень: оце й усе (фр.).
Чим був Схід для індивідуального мандрівника в дев’ятнадцятому сторіччі? Розгляньмо спочатку, чим відрізняється англомовний подорожанин від франкомовного. Для першого Схід був, звичайно ж, Індією, тодішнім британським володінням. Отже, мандрувати через Близький Схід означало для нього бути там проїздом на шляху до головної колонії. У зв’язку з цим, місце, яке відводилося для гри уяви, було обмежене реальностями державного управління, територіальної леґальності та виконавчої влади. Скотт, Кінґлейк, Дізраелі, Варбертон, Бертон і навіть Джордж Еліот (у чиєму романі «Деніель Деронда» будуються плани, пов’язані зі Сходом) були письменниками, як і сам Лейн, а до нього Джонс, для яких Схід визначався матеріальним володінням, матеріальним уявленням про нього, так би мовити. Англія завдала поразки Наполеонові, витіснила Францію: те, що охоплював своїм уявним поглядом англійський розум, було імперською сферою, яка десь у 1880-і роки була величезним і нерозривним тереном, підлеглим британському правлінню, який простягався від Середземного моря до Індії. Писати про Єгипет, Сирію або Туреччину, як і мандрувати їхніми землями, означало обертатися у сфері політичної волі, політичного управління, {223} політичного визначення. Територіальний імператив був надзвичайно привабливим, навіть для такого нічим не скутого письменника, як Дізраелі, чий «Танкред» — то не просто орієнтальна фантазія, а й такий собі опис розважливого політичного управління реальними силами на реальних територіях.
І навпаки, французький паломник на Сході був опанований відчуттям гострої втрати. Він приїздив туди, як у місце, де Франція, на відміну від Британії, не мала суверенної присутності. Середземномор’я бриніло відлуннями французьких поразок, від Хрестових походів до Наполеона. Те, що згодом стало відоме як «цивілізаторська місія», розпочалося в дев’ятнадцятому сторіччі як нерівне політичне протистояння англійській присутності. Тому французькі паломники, починаючи від Вольнея, будували плани та проекти, думали та фантазували про місця, які містилися головним чином у їхній уяві; вони конструювали схеми влаштування типово французького, можливо навіть, європейського концерту, що, як вони сподівалися, буде оркеструватися ними. їхнім Сходом був Схід спогадів, загадкових руїн, забутих таємниць, прихованих листувань і майже віртуозного стилю буття,
