Орієнталізм - Едвард Ваді Саїд

На місці (латин.).

Життя на Сході включає в себе особистий досвід та особисті свідчення лише до певної міри. Внески в бібліотеку орієнталізму та в її консолідацію залежать від того, наскільки досвід та свідчення конвертуються із суто {207} особистісного документа в ефективні коди орієнталістської науки. Іншими словами, в тексті має відбутися метаморфоза від особистого до офіційного твердження; зроблені європейцем записи про його життя на Сході та набутий там досвід мають обминути або принаймні мінімізувати його суто біографічні та споглядальні аспекти на користь описів, на яких орієнталізм загалом і пізніші орієнталісти зокрема зможуть креслити, будувати та опирати подальші наукові спостереження й описи. Отож одна з речей, за якими ми мусимо стежити, це більш експліцитне конвертування, аніж у випадку з Марксом, особистих почуттів до Сходу в офіційні орієнталістські твердження.

Далі ситуація збагачується й ускладнюється тим фактом, що протягом усього дев’ятнадцятого сторіччя Схід, і зокрема Ближній Схід, був тим місцем для європейців, де вони особливо любили подорожувати і про яке найбільше писали. Крім того, утворився досить великий корпус європейської літератури орієнтального стилю, дуже часто опертої на особистий досвід перебування на Сході. Флобер відразу спадає на думку як один з визначних представників такої літератури; Дізраелі, Марк Твен та Кінґлейк дають ще три очевидні приклади. Але що особливо цікаво, то це різниця між письменством, яке конвертується з особистого досвіду в професійний орієнталізм, і другим видом, також опертим на життя на Сході та особисті спостереження, який залишається «літературою» і не конвертується в науку: саме цю різницю я зараз і збираюся дослідити.

Бути європейцем на Сході завжди означає бути відірваним від нього у своїй свідомості, бути нерівним зі своїм оточенням. Та головне, на що ми повинні звернути тут увагу, це наміри розглядуваної нами свідомості: яка мета її перебування на Сході? Чому вона опинилася там, хоча, як це було у випадку таких письменників, як Скотт, Гюґо та Ґете, вона може податися на Схід, щоб здобути там якийсь дуже конкретний досвід, в реальній дійсності не покидаючи Європу? Тут схематично можна уявити собі кілька категорій наміру. Перша: йдеться про автора, який хоче використати своє перебування на Сході з конкретною метою добути для професійного орієнталізму науковий матеріал, розглядаючи свою подорож як різновид наукового спостереження. Друга: автор ставить перед {208} собою ту саму мету, але він менш охочий пожертвувати ексцентричністю та стилем своєї індивідуальної свідомості на користь імперсональних орієнталістських дефініцій. Ці останні з’являються в його праці, але їх буває нелегко виокремити з примхливих візерунків індивідуального стилю. Третя: йдеться про письменника, для якого реальна або метафорична поїздка на Схід є здійсненням якогось глибоко пережитого й нагального проекту. В категоріях другій і третій є значно більше місця, ніж у першій, для гри особистої — або принаймні не орієнталістської — свідомості; якщо ми візьмемо «Звичаї та побут сучасних єгиптян» Едварда Вільяма Лейна як найпромовистіший приклад із першої категорії, «Паломництво до Аль-Медини та Мекки» Бертона як приклад творів із другої категорії і «Подорож на Схід» Нерваля як твір із третьої категорії авторських намірів, то нам відразу стане очевидно, скільки місця відводиться в тому чи тому тексті для вираження авторської присутності.

Але попри їхні відмінності, ці три категорії не так уже й різняться одна від одної, як може здатися на перший погляд. До того ж жодна категорія не містить у собі «чисті» репрезентативні типи. Наприклад, праці в усіх трьох категоріях опираються на суто еґоїстичну силу європейської свідомості, що перебуває в їхньому центрі. В усіх випадках Схід існує для європейського спостерігача, а до того ж у категорії, до якої входять «Звичаї єгиптян» Лейна, орієнталістське еґо виступає дуже виразно, хоч би як його стиль намагався вдавати неупереджену імперсональність. Крім того, певні мотиви постійно виявляються в усіх трьох типах. Одним із них є уявлення про Схід як про місце паломництва; є також бачення Сходу як видовища, як tableau vivante .

Жива картина (фр.).

Кожна праця про Схід в цих категоріях намагається об’єктивно описати це місце, звичайно ж, але набагато цікавішим уявляється те, до якої міри внутрішня структура кожної праці, в певному розумінні, синонімічна з усебічною інтерпретацією (або спробою такої інтерпретації) Сходу. Не дивно, що в більшості випадків така інтерпретація є формою романтичного реструктурування Сходу, такого собі нового його бачення, яке спокутно повертає його в теперішній час. Таким чином, {209} кожна інтерпретація, кожна структура, створена для Сходу, є його реінтерпретацією, перебудовою.

Сказавши це, ми безпосередньо повертаємося до відмінностей між категоріями. Погляд Лейна на єгиптян був впливовим, до нього часто зверталися і його часто цитували (це робив і Флобер, серед інших), і він підняв репутацію автора на високий щабель у орієнталістській науці, зробивши його там визначною постаттю. Інакше кажучи, Лейн здобув свій авторитет не завдяки вартості того, що він сказав, а завдяки тому, наскільки сказане ним могло бути пристосоване до орієнталізму. Його цитують як джерело знань про Єгипет або Аравію, тоді як Бертона або Флобера читали й читають, бо вони говорять нам про Бертона й Флобера поза й понад їхнє знання про Схід. Авторська функція в Лейнових «Звичаях єгиптян» менш сильна, аніж у інших категоріях, тому що його праця розповсюджувалася в межах професії, консолідувалася нею, інституціоналізувалася з нею. Авторська ідентичність у праці з професійної дисципліни, такій, як Лейнова, підпорядковується потребам галузі, так само як і потребам предмета вивчення. Але це не робиться просто або безпроблемно.

Класична Лейнова книжка «Розповідь про звичаї та побут сучасних єгиптян» (1836 р.) була свідомим результатом низки інших праць та двох періодів перебування в Єгипті (1825 — 1828 pp. та 1833 — 1835 pp.). Я вживаю тут означення «свідомий» із певним наголосом на ньому, бо Лейн свідомо хотів створити враження, що його дослідження — це праця безпосередня й пряма, неприкрашена і нейтральна у своєму описі, тоді як насправді вона була наслідком істотного редаґування (робота, яку він написав, значно відрізнялася від згодом опублікованої), а також чималих, досить-таки специфічних зусиль. Ніщо в обставинах народження чи походження Лейна начебто не провіщало його захоплення Сходом, окрім хіба його методичної ретельності та його здібностей до класичних студій і математики, що деякою мірою пояснює очевидну внутрішню акуратність у побудові його книжки. В його передмові знаходимо низку цікавих пояснень