Історія польсько-українських конфліктів т.3 - Микола Сивіцький

Міля — застрелений; Микола Злоток — вбитий; вбита вся родина Йосифа Мартини; Мирослав Бенько — застрелений; М.Волошин, який мешкав на лівому березі Танви, вбитий разом з усією родиною (батько, мати й син); вбито також родину Степана Петришина (батько, мати і дві дочки). Катерину Пахліну вбито попри те, що чоловіком її був поляк, а два її сини брали участь у вбивствах українців. Станіслав Старонь — вбитий разом з дружиною; Іван Волошин — застрелений разом з дружиною; Мирослав Мартина — застрелений.

Мала Кужина

Жертвами у цьому селі були: Лев Ричко, Йосиф Мартина — тортуровані, Дмитро Пиріт з дружиною — багаторічний вчитель у Середній Кужині. Їх замучено у жахливий спосіб: завели до лісу, зняли з них шкіру і на ній повісили.

Шиперки

Першою жертвою польського терору в парафії Домбрувка був Іван Карп із села Шиперки. Його вбили, коли повертався із церкви. Чергові жертви — це Іван Мартин, Йосиф Ричко, Іван Млинарський, син Петра, Петро Млинарський, Іван Волошин, Іван Симбіда.

Всю інформацію про злочини польських бандитів у парафії Домбрувка зібрав Іван Млинарський на підставі заяв мешканців села Борки у парафії Домбрувка, а саме: Мирона, Костя і Йосифа Піскоровських та Франка й Івана Млинарських. В опрацюванні цих матеріалів брав участь професор Р.Чубатий.

Ярославщина і Засяння 1932–1947: Історично-мемуарний Збірник. — Нью-Йорк — Париж — Сідней — Торонто, 1986. — С. 621–622.

Документ 32

СИТУАЦІЯ У БІЛГОРАЙСЬКОМУ

До Українського Центрального Комітету у Кракові

НОТАТКА

На території Білгорайського повіту, а особливо у місцевостях, що найбільше виступають на захід, тобто у гмінах Верхній Потік, Крешів, Біща, життя українців стало нестерпним, і все через польські банди. Перші випадки грабунків спостерігались восени 1942 року і відтоді все більше посилювались. З грудня минулого року не було жодної ночі, щоб не пограбували одного або навіть кільканадцять українців (поляків не грабують, хіба за наказом). Жодний українець літньої ночі не спить ні в хаті, ані на власному обійсті, тільки десь у полі, на межі або в полукіпках або непомітно йде до сусіда-поляка. Влазить у солому або під чийсь дах, бо якщо бандити не знайдуть і не вб'ють на місці, не поб'ють до нестями, то заберуть до лісу, де катують, поки не сконає. Опис радянських знущань блідий у порівнянні з тим, що робиться тут, під наглядом влади.

Ось короткий перелік тих, хто загинув протягом останнього року від куль (бо список пограбованих нині важко встановити).

1. Шевала Антін, довірена особа, вчитель з села Кульно, вбитий бандитами під час нічного нападу.

2. Мостовський Микола, село Кульно, вбитий польськими бандитами.

3. Левицький Дмитро, псаломщик з Дольних Липин, руки зв'язані дротом, розпоротий живіт.

4. Священик Кадій Олександр, 70 років, забраний вночі з церкви польськими бандитами і до цього часу не знайдений. Церкву в Липинах усередині поруйновано.

5. Волошини Адам і Микола, селяни, забрано до лісу, не повернулись.

6. Дружина Адама Бабія з Верхніх Липин, селянка, яку забрали до лісу, і вона не повернулась.

7. Палико Андрій вбитий у лісі.

8. Перестінко Дмитро з Верхнього Потоку, не був свідомим українцем, вбитий у лісі з причини наявності української кенкарти.

9. 17 грудня 1943 року між 7 і 8 ранку за 700 метрів від постерунку поліції вбито у власному помешканні гмінного писаря Дмитра Бонна, його дружину Катерину, тестя Миколу Ясочка і війта Івана Ясочка. На них напали польські бандити, які після вбивства відійшли до Липин. Про це була замітка у газеті «Краківські Вісті». Тільки не знаю, чому ми повинні мовчати, хто їх вбив. Бо ж нас усіх тут повбивають, і Ви будете мовчати. Хіба боїтеся за власне життя? То хоча б напишіть, що так є насправді.

Де обіцяна допомога? Де галицькі агітатори, які донедавна підбурювали людей, поглиблювали ненависть і провалля між сусідами? їх нема, давно втекли, залишаючи народ на поталу полякам. У червні було виселено поляків з повіту Тарногрод, туди прислали українців з Томасівського, але не подумали про їхню охорону. Поляки напали і вбили всіх, кого змогли схопити, дехто втік лише в самій сорочці (Ви про це не пишете!), і поляки знову зайняли їхні господарства, а українці пішли у жебраки, бо на їхніх з діда-прадіда землях осіли фольксдойчі.

А Ви хвалитесь дивізією СС «Галичина»? Але ж холмщани служать у поліції, у Шупо, охороняють фабрики, євреїв у гетто, а на їхніх батьків і сестер нападають польські бандити — і це є опіка? Зрештою, чи можемо сподіватись на опіку і справедливість з боку німецької адміністрації, у якій служать майже виключно фольксдойчі, що є польськими шовіністами з крові і кості, а прикриваються тільки німецьким плащиком?

Для охорони зернового контингенту знайшли військо, а якщо треба охороняти життя і майно людей, які завжди на 100 % виконували свої обов'язки, то нема можливості. Тож майте очі і вуха відкритими, бо такими є факти: коли німецьке військо стало захищати приймання контингенту, то лейтенант цієї групи завжди пив з поляками і то такими, які ще за польських часів були злодіями. А він говорив, що це є gut bauer, бо дав багато награбованої вночі горілки і сала. А коли українська поліція піймала одного бандита, то [лейтенант] три рази приходив, щоб його випустили. Тобто опіка є, але не для нас.

Тепер усі поляки ставляться до нас як до ворогів і сприяють бандитам — підпільній військовій організації, яка повинна знищити все українське населення і передусім — свідоме. Бо на їхню думку німецька адміністрація в країні давно б розпалась, якби не українська поліція і свідоме українське населення.

Наша молодь воює на фронтах. За що? За нову Європу? Але ж вона не для нас, бо якщо так далі піде, то ніхто з нас не дочекається кінця війни. Вважаєте нас за комуністів? Ні, холмщани комуністами ніколи не були, але тяжкі умови кидали нас туди, звідки можна було сподіватися допомоги. Українське населення на 100 % було прихильне до німців. Десятки