Історія польсько-українських конфліктів т.3 - Микола Сивіцький

Бандитів усюди підтримували місцеві польські активісти. Поляки приходили зі зброєю, тому їх охоче приймали. Вони діставали відповідний одяг, оснащення і брали участь в операціях банди. Сама банда не була б страшною, якби у ній не було місцевих поляків. Це вони підготовляли списки української інтелігенції, а більшовики за всяку ціну намагались їх виловити і запроторити до лісу. (…)

15.02.44 зі штабу банди втік забраний більшовиками із Старого Брусна Михайло Кужневич. Під час допиту він розказав, що головний штаб банди перебуває в селі Боровець, керівником банди є майор, більшовик, а на додаток ще й єврей. При ньому є багато людей, які цікавляться особливостями внутрішнього життя українців. Майор залякує, б'є і називає всіх фашистами. Під час допиту застосовує відомі з описів більшовицькі методи слідства. Знайшовши у Кужневича посвідчення УНО, питав, чому він його тримає при собі. У штабі сидів також директор Бородач з Нового Села, якась німкеня з Луцька, спіймана на дорозі, німецькі солдати з Нового Люблінця. 14 лютого 1944 року одного з німців розстріляли, а другого за наказом майора-єврея спалено на вогнищі, приготованому з сухого дерева поляками і більшовиками. Кужневич, простий сільський хлопець, дуже схвильований розповіддю про ту сцену, розчулився і заплакав. Він підкреслював, що поляки і спеціальні «відділи» банди під сміх і вереск готували і докидали дрова до вогню, сміючись разом з дівчатами-партизанками, які також були у банді й ходили зі зброєю. Це були головним чином єврейки, які входили до складу спеціального суду при штабі товариша майора. Усе село Боровець співпрацює з бандою. Усі допомагають і служать у банді. Боровчани відразу утворили місцеву міліцію для внутрішньої охорони села. Удень вони їздять до Цішанова та інших сіл на розвідку, виконують свою погану роботу з метою знищення українського елементу… Усе, що зараз відбувається у наших селах, всі грабунки — це робота боровчан. Так само роблять мешканці Руди Ружанецької, Нароля і Замха.

Поляк Антоні Врубель із Замха відразу став командиром підрозділу. Люди з Боровця і Замха приїжджають до Нового і Старого Люблінця, допомагають грабувати ці села. На початку вторгнення більшовики зайняли Старий і Новий Люблінець, але після наради з командиром місцевої польської банди відступили, пояснивши, що тут небезпечно, бо обидва села захищались від нападів польських банд, отже, тепер вони будуть стежити за рухами банд. Уся молодь з Нового й Старого Люблінця та Жукова втекла до Нового Села і Любачова. З Боровця, із Замха чи інших так званих закордонних сіл не втік ніхто, усі включились у більшовицьку діяльність. Поки існуватимуть такі села, не буде тут спокою, бо не припиняється більшовицька пропаганда. Тут, на Холмщині, усі одержавлені фільварки стали осередками більшовицько-польської діяльності.

Кужневич розповідав, що на його очах звернувся у штабі до майора командир польських банд з пропозицією про співпрацю. Пропозицію прийняли, приведених людей включили до банди. Радилися, що робити з польською поліцією в Цішанові. Цей самий командир говорив, що під час нападів на Цішанів і околиці у його напрямку ніколи не було зроблено жодного пострілу. Він був за те, щоб прийняти до банди всіх поліцейських. У них (польських поліцейських) відібрали зброю й мундири і дали зброю та більшовицькі мундири.

Уночі з 16 на 17 в лісах було чути гучну канонаду. Надійшла інформація, що банда оточила 300 шутцполіцейських і розбила їх. Боялися, що вони заволодіють усією нашою околицею. Уся ця боротьба розігралась у Руді Ружанецькій. Усе наше економічне і культурне життя знищено, все розсипається. Може, цей звіт ще вдасться вислати, але подальше перебування тут чи яка-небудь прац, я неможливі.

Треба зазначити, що з польських сіл до нас приходять тільки грабувати, нема вже ні коня, ні корови, ні воза, ні саней; люди йдуть світ за очі. Ми заздалегідь знищили всі акти Представництва, спалили все, без чого можна обійтись.

Просимо — телеграфуйте і повідомте про цю загальну ситуацію владі, щоб швидко прислали допомогу. Крім цього, інформуємо, що більшовики будуть незабаром проводити мобілізацію польського населення. Про сталінську пропаганду поки що не чути.

Більшовики прийшли сюди, щоб розірвати німецький зв'язок і торувати шлях для своїх. Вони говорять про це відкрито і твердять, що будуть тут за десять днів. Банду підтримують з повітря. Досі ніхто ще такої допомоги не бачив. Ще нині можна знищити банду, якщо оголосити їй рішучу боротьбу

За Представництво: (підпис вирізаний, другий підпис не читається)

Василь Верига. Дорогами Другої світової війни. — Торонто, 1981. — С. 232–235.

ЖЕРТВИ ПАРАФІЇ ДОМБРУВКА

Борки

Катерина Піскоровська застрелена. Ноги її зв'язані колючим дротом. Її тіло вкинули до річки Танви. Виконавцями злочину були: Міхал, Тадеуш і Юзеф Андрасіки. Броніславу Хмелевську, молоду жінку, в якої залишилась мала дитина, застрелено на порозі її хати. Цей злочин вчинили Юзеф Паха і Франтішек Коні. Миколі Пашкові з сином завдали жахливих тортур. Замордовано всю родину Миколи Волошина, його п'ять синів перед смертю зазнали тортур. Олесь Бенько — війт гміни — захищав поляків, заарештованих німцями у Середній Кужині. Після їх звільнення він повертався додому, і його по дорозі вбито. Говорять, що одним з виконавців цього злочину був звільнений з в'язниці поляк, якого Бенько захищав. Володимир Бенько загинув 19 грудня 1943 року. Його сина Олеся, випускника гімназії у Перемишлі, застрелено у серпні 1943 року. Шимко Олексак — застрелений, Андрій Піскоровський — вбитий, Йосиф Волошин — вбитий, Катерина Щепаняк з маленькою донечкою — застрелена по дорозі до Стальової Волі. Така сама доля спіткала й Катерину Волошин з двома малими донечками, коли йшла в гості до чоловіка у Стальову Волю. П. Волошин, якого називали «Пацюхом», — вбитий. Владислава Гадая мучили публічно, пізніше живого повісили за ноги і розпалили під ним вогонь. Бандити не зважили на той факт, що він був одружений з полькою.

Домбрувка

Йосиф Федак, 84-річний псаломщик, застрелений на цвинтарі; Ольга Покій, дочка Федака, застрелена разом з батьком; Катерина Павлик, сестра священика Павлика, останнього настоятеля Домбрувки, застрелена з Федаками. Марії Волошин завдали тортур, пізніше її вбив Маріан Каня. Польські бандити вбили Івана Дияка і його родину — батька, матір і двох синів. Микола