Історія польсько-українських конфліктів т.3 - Микола Сивіцький

ПРОМОВИСТІ ФРАГМЕНТИ

Клюковський Зигмунт. Щоденник років окупації. — Люблін, 1959.

С. 115:10.У.1940. Від нас виїхали жандарми і німецька поліція. Наразі залишився лише постерунок польської поліції.

С. 242: 7.1.1942. Вчора увечері в Суловці вбито командира Польської поліції («гранатової») з Сулова, а Юзефа Сюда, дільничного Францішека Льшевського поранено в ногу. Вбивця — відомий бандит Матвей. Приїхали німецькі жандарми, (…) спалили у Суловці один дім, а два повністю зруйнували.

С. 145: 12 серпня 1942. Під вечір зайшов до мене священик-канонік Цеслицький. (…) Його привела до мене справа колишньої церкви у Щебжешині[41]. Це досить цікава історія, але, щоб її викласти, треба трохи повернутись назад. У Щебжешині існує колишній греко-католицький костел, збудований у XVI столітті. Після скасування унії в шістдесятих роках минулого століття (XIX ст. — Пер.) цей костел перероблено у православну церкву. Під час великої війни після відходу росіян церква збезлюдніла і, цілком занедбана, зазнавала дедалі більшого знищення. На початку 1938 року, коли стали модними боротьба з православ'ям і насильне розповсюдження католицизму (чим на території Замойщини віддано керував командир III дивізії генерал Ольбрихт), група осіб із ксьондзом Цеслицьким та інженером Валігурою на чолі одного дня власними силами взялася демонтувати дах колишньої церкви. Дізнавшись про це, я був обурений, бо таке нищення будівлі XVI століття вважав явною сваволею і безправ'ям. Моє звернення до старости нічого не дало.

Отже, я зателефонував до регента Російського, як голови Краєзнавчого товариства у Замості. Він відразу повідомив Товариство охорони пам'яток у Варшаві. Це привело до того, що після багатьох конфліктів через кілька тижнів подальше руйнування церкви було остаточно припинене. Руїни будівлі мали законсервувати якимось сучасним методом у такому стані, у якому вона перебувала на даний час. Це консервування залишилося лише пустим проектом.

Отож, учора зранку з'явився у священика Цеслицького якийсь пан, який відрекомендувався представником групи православних громадян повіту і, заявивши, що він добре й детально поінформований про справу руйнування церкви, про ініціативу католицьких ксьондзів, про використання бляхи на покриття нового парафіяльного дому в Щебжешині, а інших матеріалів на костелик у Творичеві й т. ін., у зовсім ввічливій і витриманій, а одночасно категоричній формі почав вимагати від священика доведення церкви до первинного стану коштом ініціаторів руйнування. Очевидно, що священик-каноник був збентежений і прийшов до мене за конкретними історичними даними, що стосуються цієї колишньої церкви.

* * *

Jerzy Markiewicz. Partyzancki kraj. Zamojszczyzna 1.1.1944 — 15. VI.1944. - Lublin, 1980.

C. 74: На початку 1944 року майор «Каліна» (Едвард Маркевич — керівник інспекції Замойської АК) видав усім організаційним осередкам і підрозділам АК Замойської інспекції наказ налагодити співпрацю і надати допомогу підрозділам радянських партизанів, які прибули на територію Замойщини. Для підтримування постійного зв'язку і співпраці з підполковником Вершигорою і його штабом був призначений капітан Януш Прушановський, псевдонім «Вацлав», — заступник командира 9-го полку піхоти ім. Замойської землі. Він сконтактувався з підполковником Петром Вершигорою вже 12 лютого у селі Боровець, було визначено принципи взаємодії.

С. 145: Радянські рейдові підрозділи після вступу в Замойщину негайно увійшли в контакт і тісну взаємодію з польським рухом опору.

С. 146: На основі аналізу ситуації, проведеного командуванням АК і БХ Грубешівського округу, було прийнято принципові рішення, спрямовані на знищення Сагринського, Шиховицького, Вербковецького, Берестянського і Угринівського кущів та жител кущів у Шиховицях, Ласкові й Бересті, як і на повну евакуацію польського населення з району «Південь». Концепція нападів на названі кущі не була прийнята одностайно. Її протягував перш за все командир Грубешівського округу АК «Кораб», присланий КГ АК (Головним Командуванням Армії Крайової. — Пер.). Чинило опір цій концепції командування Грубешівського округу БХ. На жаль, «Кораб» презентував лише військовий аспект проблеми. Натомість керівництво «Роха», оцінюючи ситуацію, враховувало національні особливості й політичні наслідки.

С. 268: Звіт командування Грубешівського округу БХ командуванню Любельського округу від 29.04.44: «Інспірована окупантом національна боротьба на терені округу № 5 принесла польській стороні цілковитий програш. Досягнутий результат — повне знесення з поверхні землі гмін: Долгобичів, Крилів, Ментки і майже повне: Меняни, Вербковиці, Молодятичі. Коли врахувати виселені минулого року гміни Білополе, Дубенка, Грабовець, Мянчин, то побачимо, що на даний час ця територія повністю втрачена для польської справи. Не охоплені ще жодною більшою акцією дві гміни: Городло й Монятичі, і то завдяки, головним чином, тамтешнім війтам, українцям, які з небезпекою для себе не допустили жодних конфліктів. Тільки в цих двох гмінах польське населення у більшості ще існує, так само як і на території виселених гмін, де минулорічні непорозуміння зникли внаслідок цього нового жаху. Цей сумний стан справ слід приписати не тільки лицемірній інспірації окупанта і ненависті та варварству українців, як це повсюдно вважається, але й цілком помилковій тактиці, яку застосовують у цій боротьбі польські військові чинники».

Czesław Madajczyk. Zamojszczyzna — Sonderlaboratorium SS: Zbiór dokumentów polskich i niemieckich z okresu okupacji hitlerowskiej. — Warszawa, 1977. — Т. II

C. 223:

1943, вересень 28, Краків

Запис голови Головного українського комітету В. Кубійовича про ситуацію українського населення у Любельському дистрикті

Останнім часом серед польського населення значно посилились антиукраїнські настрої, а саме через евакуацію поляків з Волині. Евакуйовані поляки були з маніфестацією зустрінуті у Холмі, що знову призвело до антиукраїнських демонстрацій, і під час цих ексцесів багато українців, і серед них священики, були побиті й поранені.