Студії з української етнографії та антропології - Федір Кіндратович Вовк
б) Одежа нижньої половини тіла
І) Верхня поясна одежа. Україна — одна з небагатьох європейських країн, що переховали ще й досі найпримітивнішу одежу, яку явля* собою шматок тканини, просто обгорнутий навколо нижньої половини тіла та притриманий коло стану зав'язками або поясом Такі одежі на Україні — запаска, дерга та плахта з попередницею, замісць яких потрохи з'являються спідниці, літники та ииші відміни загальноєвропейської спідниці.
1 В першій наловиш XVIII століття заполоч ішг виписували si Сходу через Крим; мабуть, вона була кращої
якости, ніж пізніша.
Пояс Передусім з цього роду одежі, звичайно, слід розглянути пояс як найпримітнвнішнй тип одягу, що безперечно дає початок всім иншим. які являють собою дальший його розвиток або доповнення. Старовинні пояси, на жаль, нам цілком невідомі, крім кількох знахідок решток шкуратяних поясів у пізніших могилах. Майже повний брак вказівок на жіночі пояси а нашій старовинній літературі дав привід проф. Аристову для твердження, що пояси, принаймні золоті та срібні, носили тільки самі чоловіки, хоч разом із тим він сам згадує вже про золотий пояс княгині на відомому малюнку в Ізборнику Святослава. За козацьких часів жіночі пояси, явна річ, так само, як і раніше, носили або в формі окремої речі з одягу, або у вигляді вузької вовняної смужки — «крайки*, до якої пришивали край запаски тощо. Але дуже можливо, що й у ті часи пояс, що грав ролю оздоби, вживали переважно чоловіки, особливо вояки. В наші часи на Україні чоловіки й жінки носять однакові пояси. Ille літ 20—ЗО тому найбільше були поширені вовняні пояси, власного виробу та фарбування, найчастіше червові, зелені та инших барв. Тепер замісць них уже часто вживають куповані пояси; при цьому дуже цікаво підкреслити, що ці фабричні пояси мають на собі наявні сліди старанніших форм. Так, наприклад, у Кролевці й тепер виробляють бавовняні пояси з поперечними смужками ріжних дуже яскравих барв, що, явна річ. наподоблюють колишні «каламайковії пояси східнього походження, бахрому яких ианодоблюють на кінцях рядами виткані малюнки китиць. Ці китиці з'явились також і иа звичайних кролевецьких рушниках з того часу, як рушники стали вживати замісць поясів, найбільше на Чернигівщині На півночі України пояси взагалі скромніші, і на Волині, наприклад, їх роблять часто із звичайного полотна. Пояс вдягають або поверх пояска запаски, плахти чи спідниці, або підперезуються ним поверх свити, особливо зимою.
Запаска — це чотирьохкутннй шматок грубої (неваляної) вовняної тканини з зав'язками на верхніх кутах; цими зав’язками прив'язують навколо стану одну запаску спереду, а другу ззаду таким способом, що з обох боків, особливо знизу, трохи видно сорочку. Запаски бувають звичайно чорні, зрідка темно-синьої барви, але иноді трапляються й червоні, але тоді вони звичайно заступають місце фартуха. Запаски носять переважно до праці, наприклад у жнива; а в свято замісць запаски вдягають плахту.
Перга — це товсте шорстке сукно, ткане з овечої вовни 60—70 см завширшки та пофарбоване на чорне або на червоне. Коло трьох метрів такого сукна розрізують на три шматки, зшивають їх вздовж і дістають таким способом полотнище, яке обмотують навколо стану та підперезують поясом. Дерга трапляється найбільше на Харківщині та на Полтавщині.
Плахта — ие полотнище коло 4 метрів завдовжки, виткане з пофарбованої вовни; завше в кратки, з більш-менш вибагливим малюнком, а часом іще потім вишите від руки вовною чи очками в кожній кратці. Полотнище розрізують на три рівних частини, а потім дві з них не зшивають, а пришивають до третьої таким способом, щоб середина третьої частини приходнлась проти розрізу, що розділяє дві перших частини, але лицевою стороною. Пошиту таким способом, на кшталт букви Т, плахту перегинають так, щоб її бічна частина опинилася внизу, та обмотують навколо стану, прив'язуючи крайкою або поясом; при цьому бічна частина прикриває задню сторону тіла, а дві инші частини — боки, залишаючи тільки невеликий розріз спереду, прикритий попередницею. Як і запаска, плахта являє собою незвичайно стару одежу; вона, мабуть, близько споріднена зі згадуваною в старовинній літературі понявою; назва ця затрималася ще на Курщині, на Орловщині та в дея-кил суміжних З ними великоруських губерніях, де її прикладають до одежі, шо нагадує дергу, І тільки малюнком вона трохи подібна до плахти. Як іапаска. так і плахта були, мабуть, єдиною одежею нижньої частини тіла за козацьких часів, коли одяг одзначався особливим багацтвом; плахти виробляли тоді, вживаючи для того шовк, срібні та золоті нитки. В наші часи плахта все більше виходить з ужитку, переховуючись тільки в деяких місцевостях на Лівобережжі та трохи на Київщині. Стали значно простіші й візерунки на плахтах, що з них кожний має свою народню назву: картата, рогатка. синятка, крижева, зикладяна. хрещата тощо. В Галичині, особливо у гуцулів та почасти у бойків, замісць плахти бачимо запаски, часто дуже вибагливо ткані, з шовковими та метальовими нитками, переважно жівтога-рячої, зрідка синьої та иншої барви; притому вони ткані в горизонтальні смуги, а не в краткн, як плахти на Великій Україні. В українських селах Бессарабії та на Буковині запаски найчастіше роблять чорної барви з більш-менш строкатим краєм унизу.
Попередницю, передник, хвартух носять найбільше, як це вже зазначено, разом із плахтою, але ця частина одежі втрималась і тоді, коли плахту заступила спідниця. Попередницю роблять звичайно з більш менш барвистої матерії, найчастіше з «крамної». В деяких місцевостях на Волині їх навмисне тчуть по селах або роблять з купованого сукна, оздоблюючи їх вишниками; а в инших місцевостях, як, наприклад, у селі Бехах, їх роблять з килимової тканини з особливим малюнком. На північній Україні переважають білі попередниці з затканою червоною крайкою внизу. Досить багаті та гарно оздоблені попередниці можна бачити на Поділлю, на Підгір'ю та в горах Галичини, де їх часто вишивають шовковими шнурками, стрічками тощо.
Спідниця, димка, літник, андарак, кабат, фарбан тощо. Коли саме на Україні
