Студії з української етнографії та антропології - Федір Кіндратович Вовк

і без талії, хоч рукава иноді й трапляються На Чернигівщині, як повідомляє А. Г. Сластіои. і тепер ще носять білу сукняну безрукавку, що її звуть катанкою (зовсім так само, як і в Галичині). У Кролевецькому повіті ми бачили катанку вже з «вусиками», і, мабуть, тут нона втратила свою назву, бо ТІ звуть просто кірсеткою. У Дубнях на Полтавщині Гун, подорожній на початку XIX століття, бачив іще подібну одежу, але вже з рукавами. Отже, здається, тут ми знаходимо сліди поступового перетворення катанки в корсетку. Це перетворення повстало, мабуть, здебільшого одночасно з тим, як на місце сукна для цієї одежі прий-шли бавовняні тканини, а це на Великій Україні сталося в 20—30-х роках минулого століття Цим пояснюється повна відсутність корсетки як на малюнках Рігельмана, так і в описах одежі у Шафонського, Баитиша Камснсь-кого, Арандаренка, а також і в Голембіовськога та у Де ла Фліза. У всякім разі, корсетка — це частина жіночої одежі, порівнюючи з иншимн, новішого походження, і вона, як показу« все вищенаведене, найбільше розвинулась иа східній Україні, тнмчасом як на заході України в деяких місцевостях, як, наприклад, у Гилтському повіті на Поділлю та в цілій Галичині, корсетки зовсім немає. В західній частині України корсетки бувакль більше яскравих іа строкатих барв і значно коротші, ближчі до лейбика, а на сході вони — темніші та значно довші; на Чернигівшнні їх шиють з набойки з дрібними квіточками на чорному чи синьому тлі, на Полтавщині вони майже скрізь однобарвні, темних відтінків, а крім того, довші, ніж деинде на Україні (табл. XIV, е). На Харківщині та Вороніжчині корсетки шиють коротші, Із строкатих тканин, бавовняної парчі тощо та довільно оздоблюють їх оксамитовими нашивками, гудзиками тощо (табл. XV, д). Застьобують корсетки звичайно на лівому боці, але часом, як. наприклад, в Уманському повіті, посеред грудей, на гапликах.

Сердак — цс верхня, як жіноча, так і чоловіча, одежа всіх галицьких горців та угорських русинів, але вона трапляється також і в деяких місцевостях Галицької рівнини. Своїм загальним кроєм вона дуже нагадує кептар без стану, але з рукавами, досить широкий та досить довгий. Викроюють його, по суті, таким самим способом, як і кожух: беруть шматок сукна, але не короткий, а двічі такий завдовжки, як майбутній сердак, складають його вдвоє, на загині роблять вирізку для коміра; задня половина, що йде на спину, зостається ціла, а передню розрізують од шийного отвору аж до кінця на дві поли; иа боках внизу вшивають великі клнни, що доходять до тою місця, куди зверху вшивають прямі рукава, У гуцулів сердак трохи довший за кептар, з невеликим стоячим, часом відкладним коміром (табл. XIX, в); його шиють звичайно з червоного та чорного, рідше з білого сукна та оздоблюють великою кількістю яскравих барвистих шнурків та петельок на передніх полах, иноді по всіх швах та по комірі, до якого пришивають, крім того, те й дармовіси. цебто зав'язки з гарусними китичками або кульками на кінцях. А иноді, як свідчить Головацький, цю назву мають два шнурки, сполучені кутасамн та перекинуті за спину; їх частіше звуть битяицями і служать вони для того, щоб тримати сердак, коли його не вдягнено в рукава й не накинуто на плечі, а закинуто назад. Дуже часто, однак, для цього служать не ботвиці, а досить міцні ланцюжки — ретязі — з жовтої міді.

У бойків (табл. XVIII, d, фігура зліва) сердак довший та переходить у сви ту, але подібність його до кептарного лейбика ще наявніша, бо ж у гуцулів властивого лейбика, цебто кептаря, пошитого з сукна, немає. Переходову форму становить жіночий сердак, довгий, як у чоловіків, але ще без рукавів, тимчасом як у чоловіків він завше з рукавами. Цілком однаково, як у жінок, так і в чоловіків цей сердак носять майже завше в рукава, а на грудях мають білі або двохбарпні (білі з чорним або жовті з червоним) петлі з стрічок або з шнурків, які нагадують старовинний одяг на мініятюрах Кснігсбергського літопису, тощо. Сердаки у бойків шиють чорні або сірі, у лемків такі самі, а навколо Станиніавова та в Карпатській Русі — білі з чорною, зеленою тошо нашивкою на передніх краях пол та на комірі.

Свиту (свитка. сермнга. юпки, гуня, гунька, капота) треба вважати за одну з дуже старовинних українських одеж, бо про неї маємо згадку вже в житії Феодосія, у Патерику Печерському («одежда бѣ свита власяна.. извнутрь же на ней ина свита»), в Іпатьєвському літописі тощо. Якого крою була тодішня свита, ми, янна річ, сказати не можемо, не маючи ні одного хоч трохи достовірного її малюнка. Але є, однак, одна обставина, що дозволяє припускати, що й тодішня свита могла мати крой, дуже близький до сучасного або принаймні до дуже ше недавнього крою української одежі тої самої назви. Річ у тому, шо і в наші часи верхня одежа нашого духовенства — підрясник, чи ряса,— як це помітили глибокі знавці українського одягу Б.С. Познанський та А. Г. Сластіон, має цілком той самий крой. як

і українська свита: «так само нерозрізана спина, такі самі фалди і так само вшиті рукава», з тою тільки ріжницею. що ряса має рукава ширші та взагалі одежа духовенства значно довша. «Маючи на увазі певну сталість традиції у всьому, що торкається духовенства, не неможливо, щоб і свита, яка за часів святого Феодосія Печорського, мабуть, була спільною одежею і для духовенства, і для мнрян, заховала свій старовинний крой». У XVIII столітті евнта, безперечно, мала вже той загальний крой. що й тепер, як це можна бачити на згаданих уже вище малюнках Рігельмана.

Сучасна українська жіноча свита у своїй найстарішій та найпростішій формі має дуже багато спільного з сердаком у бойків, особливо коли сердак з рукавами. її викроюють зосім так само (хоч і трохи ширшу, щоб одна пола добре заходила на другу), так само вона й розширена вниз од стану вставленими клинами, іцо їх роблять ширші, ніж у бойків, та які доходять аж до стану, утворюючи так звані вуси. В найдавнішій та найпростішій формі, як це видно, наприклад, на малюнках Рігельмана та на кількох екземплярах старовинних жіночнх свит, що переховались у колекціях, цю одежу шили «до двох вусів». Потім, як видно з відомостей, що мені ласкаво подав А. Г. Сластіон, почалися зміни, які полягали в тому, що спершу до колишніх двох «вусів» додано третій посередині, наслідком чого зникла вузька нерозрізана в стані