Студії з української етнографії та антропології - Федір Кіндратович Вовк

спинка (прохідка чи засібок); потім стали додавати ще «вуси», доходячи в цілому до 5, 7, 9 і навіть до 11 «вусіп» на свитах (правда, це трапляється дуже рідко, бо дальшому збільшенню числа «вусів» стає на перешкоді більш-менш значна грубість сукна, хоч би й найтоншого — ягнячого) В місцях, де пришиті гострі кути клинів, що утворюють «вуси», щоб міцніше закріпити шов, робили перше невеличкі півокруглі язички, що виступали назверх, а потім замісць того почали вставляти трьохкутні або в формі серця шматочки шкури, сап'яну або сукна, червоного або чорного; а в старовинних свитах, крім того, на шви в цьому місці накладали барвисті шнурки, що разом із тим були й оздобою свити. Ці «вуси» зі згаданими вище вставками,

являючи собою архаїчну рису свити, що на початках була однакова і в жінок і в чоловіків, становлять тепер найістотнішу одзнаку жіночої свити від чоловічої, бо в чоловічій свиті, як це ми побачимо далі, «вуси» давно вже замінено на фалди чи «ряси». Комір жіночої свити передусім одзначається тим, що викот, цебто виріз для нього, роблять закруглений та значно ширший, ніж у чоловічій свиті, щоб видно було шийні оздоби; щодо самого коміра, то він досить низький (2—2,5 сантиметра), а на кінцях сходить нанівець; клипні, цебто лацкани, вирізують також дугою по шийному викоті. Иноді, правда, роблять і відкладний комір, як, наприклад, в деяких місцевостях на Київщині. Цікаво зазначити, що на згаданих уже малюнках Де ля Фліза з другої чверти минулого століття на жіночих свитах трапляються як стоячі, так і відкладні коміри. Рукава жіночої свити робили раніше з так званими за-коврашами, цебто заворотами, більш-менш мистецьки вирізаними, але їх тепер або зовсім нема, або їх заступає невелика лямівка із стрічки. Поли жіночої свити роблять якомога ширші та скошують їх так, щоб унизу права пола заходила на ліву, прикриваючи її. Взагалі на жіночій свиті, як і на всіх українських одягах, жіночих і чоловічих, права пола завше прикриває ліву, і одежу застьобують з лівого боку на гудзика, сплетеного з ремінця у форму кульки, та на петельку, або останніми часами на гаплик, цебто гачок. Довжина жіночої свити в ріжних місцевостях неоднакова: на Лівобережжі свити взагалі коротші, на Правобережжі, а особливо на Галицькій рівнині, вони довші. Одріжняються свити ріжних місцевостей і барвою; найулюбленіша та найбільш поширена барва — біла, а сірі та темні свити трапляються тільки на півночі та заході України. На південній Волині та на Поділлю жіночі свити обшивають барвистими шнурками, що становлять ріжні візерунки, тощо. В Галичині та на Буковині на жіночих свитах вишивають кольоровою вовною невеличкі візерунки на комірі та ззаду на «вусах».

Юпка. Назва ця близька до слова «жупан» на Україні, стосується тільки до одежини верхньої частини тіла; її ніколи не вживають у тому розумінні, яке стало звичайним у великоруській літературній мові та в новіших мовах європейських. Передусім юпкою звуть вкорочену та легеньку жіночу свиту, а крім того, ще дуже подібну до неї відміну її — «крамну» юпку, цебто пошиту з купованої мануфактурної тканини (черкасина, китайка, найчастіше — набойка). Перша ні кроєм, ні матеріялом своїм не відзначається од свити, особливо коли вона пошита не з легшого сукна, чи рядовини, цебто того самого білого сукна, тільки на нитяній основі. Друга (табл. XIV, a, d, f) одзначається од свити иноді збільшеним числом вусиків, а иноді й відкладним коміром з нашиваними оздобами. Крім того, в «крамних» юпках ми ще зустрічаємо иноді заміну «вусів» фалдами або фалдами особливої форми — клепками, що являють собою чи то «вуси», що поступово розходяться донизу, чи то плоскі фалди, досить широкі вгорі, в талії та ще ширші внизу, понад краєм одежі. У міщанок комір юпки найчастіше закладають у численні фалдочки та так само, як і кишені та перед на грудях, обшивають його вузенькими смужками оксамиту. Юпка такої форми у місцевостях, близьких до Великоросії, на Вороніжчині та на Харківщині (особливо у Старобільсь-кому повіті), часто зветься «шушпан».

Цілком особлива одміна «крамної» юпки, одміна, що майже зовсім уже зникла,— це «байкова юпка»; її шили з зеленої або червоної байки, цебто з фланелі, та цілу обсаджували мушками з невеличких кусничків, у першому випадку — з червоної, а в другому — з зеленої вовни. Ще літ коло ЗО тому ця одежина нерідко траплялася в центральній Україні, на Полтавщині та на

Київщині (табл. XI, f), але тепер вона трапляється надзвичайно рідко і зникне остаточно, коли тільки не буде відновлена від якоїсь примхи сільської моди, які иноді трапляються.

Жупан — старовинна одежа козацьких часів; тепер вона вже цілком вийшла з ужитку та стала рідкістю, навіть у старих козацьких родинах, до такої міри, що в наші часи нам відомі тільки два-три екземпляри в колекціях українських музеїв. Хоч жупан був запозичений з Польщі, де свого часу він був дуже звичайною частиною шляхетського костюма, але крой його на Україні мало в чому відзначається од звичайної жіночої свити. Шили жупани з тонкого блакитного, гранатового чи якоїсь иншої яскравої барви сукна «до двох вусів»; притому ці «вуси» там, де вони вшиті на талії, оздоблювали золотим шнурком або позументами, що ними оздоблювали часто й усі шви. Комір завше був відкладний та закруглений з барвистого оксамиту чи з вишиваного штофу, коли тільки