Студії з української етнографії та антропології - Федір Кіндратович Вовк

приводить до того, що, крім неї, зав'язують ще другу хустку таким способом, як це роблять, коли болять зуби (наприклад, у селі Бобровиці на Черни-гівщині). Коли хустку складають для зав'язування навколо голови, то між фалдами вкладають кусок паперу або лика, щоб передня частина хустки трималася рівно. Хустка, зав’язана таким способом, має форму зрізаного конуса, иноді досить високого (на Чернигівщині), або циліндричну форму (на Полтавщині та на Київщині), або низько циліндричну зі зв'язаними спереду кінцями на кшталт банта (західня Волинь), або таку саму форму, як І попередня, але з кінцями, спущеними на спину (західня частина Київщини), або також у формі циліндра, але сплющеного зверху, з переду назад таким способом, що циліндр виходить дуже розширений вгорі по боках (північ Київщини та Волині), тощо. Нарешті, на південній Київщині, на Поділлю та в гуцулів хустка часто прибирає форму чалми, досягаючи дуже великих розмірів, а хустка на Полтавщині має розмір найменший (табл, X, в).

Щоб закінчити огляд головного вкриття замужніх жінок, треба згадати ще за кораблик. Це невеличка шапочка довгувато-округлої форми, що її краї дуже низькі, щільно прилягають з боків до втулнни, а спереду та ззаду стоять догори загостреними кінцями. За козацьких часів такі кораблики, що їх малюнки в ріжних виглядах можна знайти у Рігельмана, були у великому вжитку. Тоді їх передні та задні кіниі робили иноді подвійні, а тому на голові виходило щось на кшталт чотирьох вух чи ріжків. Робили ці кораблики з парчі або оксамиту, а одвороти — з футра. В наші часи вони затримались, та й то як дуже велика рідкість, тільки де-не-де на Харківщині та на Воро-►Нжчині, і роблять їх тепер з сукна з оксамитовими одворотами.

4) Верхня та плече в а о д е ж а. Кіптар або кептар (румунське слово peptariu од peptu - груди) — рід української одежі, безперечно найстаровинніший та найпримітивнішнй, а тому й цілком однаковий як у жінок, так і в чоловіків. На перших щаблях культури ми зустрічаємо скрізь звірину шкуру як найелементарнішу одежу; посеред шкури зроблено отвір для голови, а дві її половини закривають спину та груди, як ми це бачимо й тепер,

наприклад, у зирян та великоруських поморів у Європейській Росії, а також у туигузів на Сибіру, у тлінгітів у Північній Америці, у веллів на острові Целебесі та в багатьох инших народів. Коли шкури були невеликі, їх уживали дві; одну на грудн, другу - на спину, при ньому їх зв’язували чи утримували чимсь иа плечах. Теплий клімат та успіхи культури дозволили старим грекам та римлянам замінити шкури на шматки вовняної тканини, то були, як і раніше, зчеплені на плечах, але не зшиті, утворюючи хитон або туніку. У країнах, не таких теплих, щоб прикрити бічні частини тіла, почали зшивати шкури спочатку з одного боку, а потім з обох, і в останньому випадку робили дірку для шиї та розріз посередині грудей для проходу голови. Отже, з’явилось щось подібне до сорочкн без рукавів, спочатку із звіриних шкур, а потім з вовняної тканннн і. нарешті, з тканини рослинної. До дірок, іцо зоставались збоку, щоб просовувати в них руки, потім стали пришивати рукава, до нижніх кінців - поли, і послідовно таким способом відбулась еволюція всіх родів верхньої одежі, що на початках була спільна для жінок і для чоловіків.

Хоч історик одежі у чехів Ч. Зібрт на підставі доказів, взятих, правда, з лінгвістичної палеонтології, відкидає правдивість відомостей Косьми Пражського, який свідчить, що чехи за глибокої старовини не знали ще ткацтва та вдягалися тільки в шкури, але ми не можемо дивитись на цю відомість як на щось неправдоподібне, пригадуючи хоч би свідоцтва старо винних римлян про pelliti reges або візантійців про болгарських послів, одягнених у звірині шкури Мабуть, таки одежа із звіриних шкур була й пер вісною одежею всіх слав’ян Щодо кептаря в старовинній Україні, то прямих вказівок на нього у нас немає, але малюнки козацької доби вже дають нам кілька зразків короткої куртки з футра, без рукавів або з рукавами,— первісного кожанка Сучасний український кептар у простішій своїй формі являє собою під назвою бунди коротку (тільки до пояса) одежу або зовсім без коміра, або з дуже невисоким стоячим коміром навколо отвору для шиї та з двома отворами для рук. .Лівий бік бунди утворюють або фалдою кожушини, або він зашитий; правий бік вільний, і його зав’язують ремінцями. Такі бунди носять і тепер, особливо за працею, на Буковині, часом гуцули та зрідка й бойки. Удосконаленішою ця одежа стає, коли вона зашита й з правого боку, круг вирізу для голови роблять невисокий комір, а спереду роблять розріз не до кінця, щоб вдягати через голову, або до кінця — щоб вдягати звичайним способом. Такого роду одежа відома під назвою кептаря, та її носить ціле українське населення Карпатів як на східньому, так І на за-хідньому схилі їх. а також гірське населення Трансильванії. Румуні! та Сербії. На Буковині кептар иноді буває вишитий барвистими візерунками, яскраво кольоровою вовною або навіть шовком: часом замісць вишивок на ньому нашивки з ріжнобарвного сап’яну, що утворюють дуже хнтроумний і часто пишний візерунок, особливо у гуцулів. Таким самим багацтвом орнаментації одзначаються кептарі галицьких та угорських гуцулів; у бойків вони значно простіші, а у лемків уже трапляються дуже рідко. Крім орнаментації, кептарі відзначаються в ріжних місцевостях і ріжним кроєм. У гуцулів кептар шиють з невеликим стоячим коміром і найчастіше — зовсім без талії, цебто мішком (табл. U та III, a. d; табл. XIX, а); у бойків часто прироблюється до нього широкий одкладний комір з чорної чи білої кожушини, а крім того, роблять щось на кшталт талії чи перехвату з дуже короткими полами, що ледве доходять нижче пояса (табл. XIX, а, чоловіча фігура). Захищаючи від холоду спину, боки та груди та залишаючи при тому руки

цілком вільні, кептар став постійною та незамінною і літом, і знмою одежею українських горців, як жінок, так і чоловіків; він став конче потрібний їм в умовах їхнього гірського клімату з різкими та раптовими змінами вітру та температури. Але вже трохи нижче, на передгір'ях, кожуховий кептар стає цілком непридатний, і його заступає катанка, бруслик чи лейбик, цілком подібний кроєм до кептаря, але пошитий вже не з кожушини,