Студії з української етнографії та антропології - Федір Кіндратович Вовк

це сказано вище, вони ховають своє волосся під очіпок. Взагалі очіпок являє собою шапочку, пошиту з бавовняної, вовняної чи шовкової матерії, а в деяких місцевостях — із парчі; шиють його таким способом, що задня його сторона, яка приходиться на потилицю, має розріз на шнурівці, що дозволяє сховати під очіпок усе волосся. Форма очіпка (табл. XI) буває дуже ріжна як до місцевости. Найчастіше він буває циліндричний з плисковатим дном, иноді трохи закруглений (на Полтавщині та на Київщині); иноді дно,— щоб можна було вдягати очіпок на кибалку,— роблять значно ширше за самий очіпок, і тоді верхня частина його з тою самою метою відповідно розширена (на заході Волині); иноді це дно або ціла передня частина очіпка робиться вгорі фалдовано (на Полтавщині, Харківщині та Вороніжчині); а иноді навпаки, цілий очіпок роблять довгувато-круглий напів’яйіиоватої форми, що облягає цілком щільно голову (в значній частині Чернигівщини). Матеріял залежить, звичайно, найбільше від заможности; раніше очіпки далеко частіше робили із справжньої парчі, ніж тепер, коли шовкову парчу майже скрізь заступає бавовняна матерія або кольоровий коленкор, вишитий гарусом.

Найстаровинніше головне вкриття, що втрималось і досі на півночі і яке вдягають поверх очіпка,— це біта намітка (перемітка, серпанок) або взагалі біла хустка. Це головне вкриття замужніх жінок знаходимо в усіх слав’ян; У поляків воно дало навіть назву замужнім жінкам (biatogtowa ). На Україні

і за

ми бачимо ного на всіх старих малюнках, починаючи з Ізборника Святослава. і не вкриття незмінно переходить через цілу історію України, переховуються в козацьку добу, доходить і до наших часів, даючи відміни тільки в центральній та південній частинах країни, і то переважно лише щодо барви. Судячи по давніх малюнках, за найетаровинніші з сучасного білого головного вкриття треба визнати обрус та намітку. Обрус переховав свою назву найбільше у лемків, подекуди на Галицькій рівнині та в деяких місцевостях на Волині Це не дуже довге (метрів І */а—2), досить широке полотнище, що його просто кладуть на голову, а кінні його висять на плечах. Намітка скоріш усього така сама стара, як і обрус, і являє собою властиво той самий обрус, тільки її не кладуть на голову, а зав'язують навколо голови Сучасна намітка в багатьох місцевостях України майже цілком зникла або зникає («баби побрали на той світ»,— натякаючи на звичай ховати літніх жінок майже завше в намітці), та о деяких, як, наприклад, у Козелецькому повіті на Чернигівщині, не тільки що існує, але й знаходити-« в ужитку, як у старих жінок, гак і у молодиць. Роблять намітку з льняних, рідше конопляних ниток, та найбільше з ниток сирового шовку (особливо понад Дніпром, в Київському та Канівському повітах). Вона має форму довгого (від 4 до 5 метрів), та не дуже широкого (60 70 сантиметрів) полотнища, майже завше білого і тільки часом, у дуже старих жінок, темно-димної барви; прасують її не праскою, а галом, цебто иноді кам’яною, а найчастіше шкляною кулею, трохи більшою, ніж великий померанець. Для цього дві жінки тримають намітку за кінці та котять по ній гало. Носять намітку в ріжних місцевостях ріжно: иноді її зав’язують на кшталт низькою, а в инших місцях ширшого циліндра, иноді в формі досить високого зрізаного конуса, що від нього фалдн стирчать до переду голови, а то з боків, найріжноманітпішим способом. Кінці намітки зв'язують або сколюють ззаду та спускають їх по спині, иноді майже до самої землі. Иноді, особливо у старих жінок, частина намітки, складена в кілька разів, обрамляє ціле лице, проходячи під підборіддям. Взагалі намітка це святочне головне вкриття; її вдягають, ідучи в гості, до церкви, або *на смерть».

Инше біле головне вкриття, що зустрічається тільки в північній смузі України, являє собою, иа нашу думку, ріжні та більш-менш далекі відміни намітки. Українки Городенщини та деяких місцевостей північної Волині це головне вкриття з паютна носять майже зовсім таким самим способом, як і намітку, обмотуючи лице та спускаючи кінці на плечі й на спину (табл XIII, а); у бойків замісць намітки носять так звану піаку. Нівка — це досить великий чотирьохкутний шматок полотна чи бавовняної тканини; один його край нноді вишитий вузенькою смужкою. Иівку вдягають таким способом, щоб ця смужка прихопилась над лобом, а рештою півки обмотують голову в ріжних місцевостях ріжно. У Гіобуці, Бризі та инших селах, по течії Мізуні та Чачвк, до .Помниці півкою обмотують голову, або, краще сказати, тім’я, досить тісно, потім зав’язують її навколо голови вишитим краєм, а решта півки спадає на плечі та на спину і становить щось подібне до короткої та щільної фати (табл. ХНІ, d; табл. XVI11, в). В инших місцевостях півку чи рантух (Reintuch) сильно крохмалять та роблять з неї щось иа кшталт ореолу навколо голови, що дуже нагадує старовинне єгипетське головне вкриття. На півночі Волині та в північних частинах Київщини та Чернигівщини це біле вкриття доходить до розмірів невеликої хустки, часто затканої вузенькою червоною смужкою по краях або з досить широкими вибагливими вишивками по краях та по кутах (табл. XIII, b та с). Такими

хустками або просто покривають голову, зав’язуючи кінні спереду під підборіддям чи ззаду під волоссям, або зав'язують ними голову ріжними способами Ця ріжнния способів зав'язування та вишивки надає головному вкриттю жінок північної смуги України велику ріжноманітвість, але основний та архаїчний характер його, шо полягає в білій барві, все-таки заховується, хоч його н змінюють поволі барвисті хустки, на які приходить потрохи мода з півдня.

Барвисті хустки являють собою новину і на півдні України. Вони заступи ли собою старовинне біле головне вкриття в формі намітки чи обруса; про це свідчать малюнки Рігельмана, а також сам процес зміни, то відбувався та відбувається й тепер ще на наших очах. Так, у Кролевеиькому повіті на Чернигівщині ще літ 50— 60 тому, як переказують старі люде, замужні жінкн носили білі хустки, а тепер замісць того барвисті хустки. Те саме сталося й на Гуцулыцині, де, як свідчить Голембіовський, замужні жінки носили на голові «завої з тонкого білого полотна». Способи зав’язування барвистої хустки також незвичайно ріжноманітні. Мабуть, за найстаровинніший з них треба вважати обмотування хусткою цілої голови; при цьому хустку, як намітку, часто пропускають і під шию, так що з неї виступає тільки обличчя (табл. XI, 12 та 13). Далі, найчастіше обмотують хустку навколо голови; при цьому цікаве те, що тенденція поводитись із хусткою, як із наміткою,