Студії з української етнографії та антропології - Федір Кіндратович Вовк
На малюнках Рігельмана, які являють гетьмана та полковника, ці особи показані вдягнені поверх жупанів у шуби без рукавів або в киреї, що три* маються на плечах тільки аграфами. Жупани шили з дуже дорогої штофної чи парчевої тканини, і були вони дуже довгі, доходили майже до щиколоток. «Знатний український шляхтич» та «нисарь» змальовані в простіших, однобарвних, теж дуже довгих жупанах та в кунтушах — зверхній одежі з прорізаними та відкинутими назад рукавами. У «міщанина», а тим більше у «посполитого козака» нема вже й кунтуша, а замісць нього з’являється свита, вдягнена поверх жупана з тоншого сукна або з легенької тканини Крой цієї свити дуже нагаду« сучасні свити, особливо на Правобережжі. Нарешті, костюм мужика становлять тільки сорочка, штани та постоли, ї він ні в чому не відзначається від сучасного, особливо від степового. Жіночі костюми тієї епохи, судячи по тих самих джерелах, були значно ближчі до пізніших, навіть у жінок вищих станів. На «знатних українських паніях», змальованих у Рігельмана, знаходимо характеристичну для цілого слав'янства українську намітку, або замісць неї шапочку - «кораблик», що так само, як і намітка, дожила й до наших часів; далі, помічаємо коралі, «дукачі», «капоту» з фут ра, розстьобиуту спереду, яку тільки часом заступає кунтуш з прорізаними рукавами. Лише на кількох малюнках під цією одежею знаходимо європейську сукню з зашнурованим корсетом, а на инших видко тільки вишиті сорочки, пояси, плахти та кольорові чобітки й черевики Щодо костюмів жінок сільсь кого населення, то вони були цілком такі самі, як і тепер, з винятком хіба корсетки, якої не видко ні на одному з розгляданих нами малюнків.
Все викладене вище у всякім разі показує, що згадана одежа безперечно підлягала значним змінам під впливом як східніх, так і західніх сусідів України, і це відбилося на назвах сливе всіх річей української одежі, шо майже цілком запозичені у сусідніх народів. Ось ці назви: сорочка, кошуля, штани, гачі, очкур, жилетка, жупан, кунтуш, сардак, чекмінь, чемерки. кобеняк, бай барак, корсетка, юпка, андарак, капота, шушун. лейбик, манта. панчохи, пантофм, сап'янці, чоботи, каптур, капелюх, шапка, бриль тощо Нам дуже тяжко простежити ЦІ впливи в загальному нарисі20; тому ми по дбаємо, щоб підкреслити їх, описуючи ріжні роди одежі.
Цей опис ми почнемо не з чоловічого одягу, як це звичайно робиться, а З жіночого, що, як відомо, переховав у собі значно більше архаїчних елементів. які походять ше з тої доби, кати жіноча одежа не відзначалась іше так од чоловічої, як тепер. З тої самої причини ми будемо розглядати частини одежі, починаючи не з білизни, а з оздоб та зверхньої одежі, що старіша за нижню, полотняну, при цьому ми звернемо особливу увагу на одежу, спільну для жінок і для чаповіків. Це поможе нам подивитись на українську одежу з боку її послідовного розвитку та диференціації під впливом зокіль-них причин.
а) Одежа верхньої половини тіла
0 Оздоби. Появу одежі попереджувало, як відомо, фарбування чи татуїрування тіла та вживання ріжного роду оздоб Нам невідомо точно, чн існувало розмальовування тіла у старих східніх слав’яи, але знахідки досить великих шматків черноної та оранжевої охри в палеолітичних селищах, наприклад у Київі та в МезинІ, дозволяють припустити,— особливо маючи на оці наявно виявлений нахил мешканців цих селищ до орнаментації,— що розмальовування тіла могло практикуватись на території сучасної України ще в старовину, в кам'яному періоді. Тоді вже були вживані озлоби з нанизаних на шнурочки скойок, з невеличкими, подібними до медальйонів підвісками з кости мамонта, а крім того, в Мезині знайдено й чарівливий браслет з того самого матеріялу, що весь вкритий дуже складним та гарним візерунком. В неолітичні часи, а особливо наприкінці того періоду, могло також існувати на території України і розмальовування тіла, наскільки можна судити по візерунках, шо ними прнкрашені знайдені на Україні, а особливо в сусідній з нею Румунії га Буковині, глиняні статуетки домікенського типу, майже все тільки жіночі. В ті часи було вже дуже багато оздоб у вигляді намиста з ріжних матеріалів, підвісок тощо. Особливо багато оздоб з’являються в епоху металів, у бронзову добу та на початках залізної. Як оздоби на волоссі уживано всякого роду шпильки, бронзові та срібні каблучки, на вухах — каблучки та сережки з ріжними підвісками, на шиї намисто, на плечах та грудях починають носити фібули, на руках метальові браслети тощо. Проникнення до наших країн шкла дало новий рух щодо ріжнома-нітности, особливо оздоб нашийних. Окремі могили та цілі могильники щороку достачають колекціонерам велику кількість намистин не тільки з сер долі ку, гірського кришталю, лапіс-лазурі та инших камінів, але найбільше з ріж-нобарвного так званого венеціанського шкла або з шкла, позолоченого всередині чи зверху. Коли перед цією добою тяжко було сказати, хто носив на собі більше оздоб чоловіки чи жінки, то починаючи з метальової доби і на території сучасної України, як і скрізь в Європі, оздоби переходять найбільше до жінок та починають ставати їхньою монополією. Чудові жіночі оздоби скнфо-сарматської доби, що мають на собі наявні сліди високої грецької культури, так само як і східні оздоби епохи так званого переселення народів, пройшли по території сучасної України, залишивши по собі сліди тільки в .могилах та подекуди в
