Студії з української етнографії та антропології - Федір Кіндратович Вовк

без сумніву запозичені з Візантії: многобанну базиліку та и’ятибаннин храм з планом у формі хреста. Перша з них форм, виявлена у вславленому Софійському соборі, і причин цілком зрозумілих, зовсім не викликала дерев'яного налодоблеиня; друга — виявлена в церкві Спаса на Берестові, навпаки дуже поширена у вигляді як мурованих, так І дерев’яних церковних будов. Цю останню форму, яка відзначається од так само п’ятнбанних великоруських церков тим, що в ній бічні бані розположені хрестом, а не чотирьохкутником, ми знаходимо в старовинних мурованих церквах Черниго-ка, Ніжина тощо, а також у таких самих старовинних церквах на Лівобережжі — на Чернигівщині, Полтавщині, Харківщині та на Катеринославщи-ні, а на Правобережжю — тільки на півдні Київщини та Поділля. Далі, той самий тип хрестової у плані церкви ми зустрічаємо на галицькому Поділлю, звідки він переходить на Покуття та на Гуцульщину, відзначаючись од східнього типу вже неповним розвитком бічних бань, що їх заступають, при пятизрубности самої церкви, навіть нноді маленькі вежі, а то й просто хрести; повний розвиток тут має тільки центральна баня. Але, рівночасно з таким улрощенням п’ятибаняої церкви на Правобережжю, на Лівобережжю, де розвинулось самостійне політичне життя України, ми знаходимо й її ускладнення кутовими прибудовами зі збільшенням числа бань до дев’яти, ик це можна бачити на славетному Новомосковськом^ соборі.

Теж на Лівобережжі, на Київщині, на Поділлі та в південній Галичині, одночасно з п’ятизрубнимн та п’нтибанними церквами зустрічаємо й церкви трьохзрубні та трьохбаннї, які на півночі Київщини, на Волині та майже в цілій Галичині вже цілком домінують. В них ми зустрічаємо також певні упрощення, що також полягають у зменшенні ї майже в повній атрофії східньої та західньої бань, так що церква замісць трьохбаниої являє собою тільки однобанну; зустрічаємо також і ускладнення, що стосується, правда, не до числа бань, а до їх форми; воно полягає найчастіше у збільшенні на кожній з них числа стріх, І це надає їм дуже оригінальний, наче навіть трохи буддійський характер. Ця остання форма найчастіше трапляється у бойків, досягаючи тут свою найвищого розвитку. Своєрідну варіяцію трьохбаниої церкви являють собою церкви у лемків: у них західни баня розвинулась у дзвіницю, розростаючись вгору, і тому найвищою банею стає вже не центральна баня (як скрізь на Україні), а східня, і бані йдуть одна за одною, ступнево знижуючись до східньої — вівтарної, найнижчої. Цн лемківська форма, що витворилась під наявним впливом словацько-чеської церковної архітектури, без сумніву розвинулася з трьохбаниої, І доказом цього служить існування у лемків дуже старовинних церков, в яких середня баня зосталась виша за західню, що перетворена вже в дзвіницю; такого роду приклад нам довелося бачити в селі Довжиці в східній Галичині. Найхарактерніша риса українських п'ятибанних церков—це їх стремліния вгору, і це надає їм легкі стрільчасті форми на відповідно невеликій основі. До певної міри ци риса помітна і в трі.охбанних церквах, як, наприклад, в церкві се. Миколи Чудотворця в Овручі, уже розібраній; але там ця риса значно послаблюється тенденцією трохи поширити основу церкви, додаючи до неї опасання - легку та низеньку галерійку, що йде навколо церкви. Це опасання, що надає західноукраїнським церквам особливо оригінальний характер, стало також постійною властивістю і галицьких трьохбанних церков, з тою тільки ріжни-цею, що там опасання тримається не на стовпчиках чи дерев'яних арках, які наподоблюють муровані, а на виступах брусів зрубу на кутах, шо ступнево скорочуються Отже, опасання тоді виходить висяче, що разом з банями, зложеними з численних виступів, надає церкві ше більше подібности до буддійських будов.

Говорити про походження та розвиток української церковної архітектури при сучасному стані нашого знання, явна річ, дуже тяжко. З одного боку, існування переходових форм од простої однобанної каплички до однобанної, а потім і трьохбанної церкви та цілком припустиме теоретично перетворення трьохбанної церкви, шляхом додавання двох (північної та південної) бань, у церкву п'ятибанну, все це, здавалось би. дає підставу для припущення, що складніші форми українських церков розвинулись з не таких складних, простіших форм. Але, з другого боку, відомий факт, що церковна архітектура була занесена до нас разом із христіянством, та безперечні, здається, докази того, що п’ятибанні церкви у нас були наподоблення мурованих з хрестовим планом,— один з цих доказів можна бачити і в тому, що бані на п’ятибанних церквах на Україні виводяться завше з брусів та являють собою зруби до самого верху,— все це дозволяє, базуючись на тих самих згаданих вніце переходових формах, прийти і до цілком протилежного припущення про можливий розвиток усіх українських церков із церков хрестових, п'ятибанних, через послідовне їх упрощеиня. Останнє припущення здається нам тепер природніше і ніби має за собою більше історичних підстав. Бо ж на Україні, що мусіла ціле своє історичне життя щохвилі одстоювати свою релігійну самостійність, церковна архітектура мусіла також залишатися чистіша, ліпше охоронена від сторонніх впливів, а в Великоросії (не кажучн вже про Польщу, що здавна підлягла західньоєвропенським впливам), де боротьби за національну церкву зовсім не було, помітно далеко більше західніх (скандинавських), а особливо східніх впливів.

З церквами на Україні, як і в инших країнах, тісно зв'язані й кладовища, що раніше звичайно й були коло церков, а в Галичині дуже часто знаходяться кодо них і тепер. З погляду етнографії вони найцікавіші для нас своїми намогильними спорудженнями, що їх звичайно становить невеликий насип, що примушує думати про насипи иа колишніх могилах, та поставлений коло насипу хрест. Насипи, більші чи менші, існують по цілій Україні, у бойків та гуцулів вони дуже незначні, а в инших місцевостях бувають і '/з метра заввишки, а то й виші. Щодо хрестів, то тут помічаємо дуже велику ріжнома нітність. У бойків східньої Галичини хрестів иноді навіть зовсім не ставлять, а на могилах часто можна знайти порожні горшки, за які одні нам казали, що в них ставлять воду для небіжчиків, а инші — що це останки похоронної тризни. В инших місцевостях, заселених також бойками, як, наприклад, у селі Плав'є, намогильні хрести дуже прості й одзначаються незвичайно малими розмірами. Навпаки, як на Волині, так і в Галичині хрести досягають величезних розмірів, особливо заввишки. У місцевостях, не дуже багатих на дерево, намогильні хрести роблять з двох збитих під прямим кутом брусків; а в инших місцевостях, де більше лісу, їх вирубують з цілої деревини, як. наприклад, на великому цвинтарі в селі Холопкові Глухівського повіту на Чернигівщині, в селі Андреєвичах Новгород-Волинського повіту на Волині. Звичайно хрести відзначаються простотою, і єдину їх оздобу становлять