Студії з української етнографії та антропології - Федір Кіндратович Вовк

дві дощечки, прибиті на кшталт маленького дашка, щоб по ньому спливала дощова вода; иноді хрестам надають вибагливішу форму, випилюють на кінцях ріжні орнаментальні мотиви. Щодо цього, то найбільшого багацтва та ріжноманітности досягають гуцульські цвинтарі, де часом тяжко знайти два хрести цілком однакової форми; родичі небіжчиків наявно дбають, щоб випередити один одного в оригінальности та багацтві орнаментації. Крім дерев'яних, ставили раніш, та й тепер часом ставлять, кам’яні хрести та намогильні плити, часто вкопуючи їх вертикально, як це ми бачимо на старовинних козацьких могилах, з яких особливо відзначається одна на цвинтарі старовинної церкви в місті Катеринодарі. Дуже цікавий також звичай оздоблювати могили козаків, а в післякозанькі часи й просто вмерлих парубків невеличкими короговками. У станиці Внщестеблієвській на Кубані на хрести прибивають цілі банти чи кокарди з білих стрічок. На Великій Україні на кладовищах часто бувають каплиці, а в Галичині, крім того, завше ше став лять трупарні, для незнаних мерців, що мусять чекати на слідство чн анатомування.

Наприкінці можна було б сказати ще кілька слів за придорожні хрести, чи хвигури, шо їх рубати так старанно взялася в 60-х роках адміністрація «Південно-Захїднього Краю», за комеморативні хрести в Галичині на пам’ять про звільнення селян од панщини в 1848 році, що їх і собі дуже старанно нищив польський уряд цієї провінції, за хрести при в'їзді до села, що охороняли населення від чуми та холери, за хрести на місцях вбивства,— але про всі ці спорудження скажемо в других розділах цього видання, а особливо в розділі, що його присвячено народньому мистецтву.

9. Одежа 1

Житло, що його иноді звуть спільною одежею для цілої групи людей, вже самим характером своїм розраховане на довге існування, а тому иноді переживає не одне, а цілий ряд людських поколінь. Зовсім щось инше щодо цього являє собою одежа, бо ж її роблять з матеріялу незрівнянно не такого міцного, і вона рідко існує кілька літ; і вона сама, і її форми та навіть матеріял зміняються відповідно дуже часто і зникають нноді без сліду. Ule дуже

' Крім »казани* ви тс творів Лристола. Рігельмини, Бантиша Камснсьлоеа. Шафхті вяоео. лин Саьлсштогь. Опвсаніе стврмииыхъ ругекнхь утвлрей, оіежды. оружіи в пр. СІІБ . 1896; Чубимскій. Трудм Эксп., T. VII. стр 412—433, Познамікій B.C. Одеждв мялироссовь (Труям XII Архепл СъКада вз. ХармювѴ Москва, 1905). Лфа насьеоъЧужбинсчіА. Бить малорусскаго крестьяиина (Витииьь Имп. Р. Геогр. Обш.. XIII. 1856). Того слмого автора. Собр сом. т. VII. СПЬ .. 1893; Ьа/іенкл. Этиографическій очеркъ народиаго. бита F-катерииосл Крав, Пкэтервиікѵівв, 1905; Gdfbiowxki Lukaiz, Ubiory w Polsce rtc. War*«awa, 1830. Головацюй Як. О народний одежд Ь в убранствь русяиовь илв русскигь вь Галичині, я сѣа.-вост. Веигрін, СПБ-, 1879; Того самого автора,

О костюмахъ или народно*ъ убранствѣ рѵсиновъ, гор Петроградъ, 1868; Zibrt C.. Dcjiny kroje w zemich teskych. w Praze. 1892 (Вказ. порівн чужа література) - Дуже цікавий матеріял для історії українського костюма знаходи мо в малюнках (акварельних) рукопису Де ля Фліза,— трв частини цього рукопису знаходяться в бібліотеках Київсько! Духовно! Академії. Музею Тарновського в Чернигові та Е. О Музею Імп Олександра 111 в Петербурзі. Ми могли користатися тільки останньою частиною недавно національні костюми вважали за щось луже стале, за одну з форм виявлення народньої інднвідуальностк, вбачали в них одну з національних святощів. Новіші успіхи порівнюючої етнографії примушують дуже сильно розчаруватись щодо цих ілюзій, доводячи з кожним лнем все певніше, що так звані «національні» костюми зовсім не такі національні і не такі сталі, як це думали раніше, а якраз являють собою пережитки старих мод, запозичення тощо, які зміняються дуже часто, залежачи не стільки від географічних та етнічних умов, скільки од соціяльних.

Про одежу доісторичного населення сучасної України нам відомо поки що дуже мало. Шкрібки, костяні шила та голки палеолітичної доби доводять, що вже в ті часи одежу робили з звіриних шкур, зшиваючи їх, а тим самим надаючи їм вигіднішу форму. У неолітичну добу до цього матеріялу додано ще инший - рослинні волокна, що для їх оброблення, коли судити по знайдених пряслицях, вживали веретена, а, мабуть, також і первісний ткацький станок, од якого збереглись тільки самі глиняні вагівнички. На це вказують останки грубих тканин, не тільки вовняних, але й рослинних, що їх знаходять у могилах, особливо в пізніших з них. Знаходження гудзиків, пряжок, фібул тощо з доби металів вказують,на те, що в ті часи одяг був уже досить складний, що існувало вже шкуратяне взуття та ріжного роду ме-тальові оздоби. Про одежу початків історичного часу, цебто VIII—IX ст., маємо надто мало відомостей. Малюнки, що дійшли до нас, дуже нечисленні, дають деяке уявління про одежу вояків та князів,— не місцевого походження; на найвідомішому з цих малюнків, в Ізборніку Святослава, ми помічаємо, властиво, тільки дві-три національні ознаки, які переховались і до нашого часу: шапку у князів, біле головне вкриття у княгині та, можливо, кольорові чоботи у неї та в инших осіб... Щодо одежі народньої маси за тих часів, то про це майже цілком бракує відомостей. Те, що можна витягти з літописів, примушує думати, що принаймні вищі стани носили вже сорочки. гачі та ногавиці, суконні свити. як зверхню одежу - корзно, иа галові — в’язані або плетені клобуки, а на ногах — череви або чоботи. Щодо одежі простого народу, то вона складалася, мабуть, з тих самих річей, тільки, звичайно, простіших: з сорочки та гачів, можливо, свити та кояаоха, як зверхньої одежі, з черевиків та постолів (личниць) і клобука. Про одежу литовської доби — докозацькнх часів — відомостей також немає, хоч їх, безперечно, можна знайти, старанно розробивши щодо цього історичні матеріялн, особливо акти, тощо; та, на жаль, цього досі не зроблено. Далі, щодо одежі козацьких часів, то Рігельман, а за ним Бантиш-Каменський та Арандаренко говорять цілком певно, шо одежу українці «запозичили від пиляків та черкесів». На жаль, ні однії з цих авторів не розвинув далі висловленої ним думки, яка, маючи на оці багато фактів, що ми їх уже зазначили, є дуже цікава. Розглядаючи малюнки старовинної української одежі, долучені до «Літописного Оповідання» Рігельмана, що їх зробив для нього «один українець, що утримувався за якісь переступи закону у фортеці св. Дмитра, був з сусіднього з маєтком автора села та походив до того ще й з духовного стану».— та, порівнюючи ці малюнки з великою кількістю історичних портретів, що зібрані вже в українських музеях, ми можемо прийти до